Екологічна деонтологія (екодеонтологія) досліджено як особливий напрям філософських досліджень та нова філософська дисципліна, спеціальним призначенням яких є вивчення нормативної проблеми формування екологічного обов’язку та екологічної відповідальності, які трактуються як внутрішнє переживання примусу (передусім, як моральної вимоги) і задаються екологічними знаннями, екологічними (передусім, еко-етичними) цінностями та екологічними нормами із практичним спрямування на вирішення проблеми ціннісно-смислових трансформацій свідомості сучасної людини та зумовлених ними змін суспільства як результату екологічно зумовлених коректив поведінки членів цього суспільства. Екологічна деонтологія спроможна ефективно виконувати свої соціальні функції лише у єдності трьох своїх основних втілень – як наукова дисципліна, як освітній предмет та як методологія практичних соціальних змін. Така єдність забезпечується виробленням спільного понятійно-категоріального апарату, спільних ціннісних засад та узгодженням основних засобів досягнення цілей екологічної деонтології. Методологічний потенціал екологічної деонтології є зумовленим її спрямованістю на вираження сутності екологічного обов’язку: формальна безумовність виконання такого обов’язку ґрунтується на прийнятті особистістю високої значущості екологічних цінностей, опануванні знаннями позитивних та негативних з екологічного погляду наслідків власної поведінки та поведінки інших членів суспільства, а також наявних та можливих норм екологічної комунікації і нарешті – на свідомому ухваленні відповідних особистих рішень щодо екологічно орієнтованої поведінки. Успішність будь-яких суспільних екологічних проектів (наукових, освітніх чи прикладних) базується в кінцевому рахунку на виробленні кожним учасником таких проектів як особистістю власного варіанту спільного екологічного імперативу як визначального чинника екоцентричної поведінки.
Ecological deontology (ecodeontology) is examined as a special direction of philosophical research and new philosophical discipline, specific purpose of which is to study regulatory problems of formation of ecological duty and ecological responsibility, which are treated as internal experiences of coercion (primarily as a moral requirements) and set by ecological knowledge, ecological (especially eco-ethical) values and ecological norms with practical guidance on the problem of value-semantic transformations of consciousness of modern man and society caused by these changes as a result of adjustments resulting from ecologically conduct of members of the society. Ecological deontology is able to perform its social function only in the unity of its three main incarnations – as a scientific discipline, as an educational subject and as a methodology of practical social change. Such unity is ensured by the development of a common conceptual-categorical apparatus, common values and principles agreed basic means to achieve the objectives of ecological deontology. Methodological potential of ecological deontology is due to its focus on expressing the essence of ecological duty: formal unconditional fulfillment of such obligation is based on the importance of taking individual high ecological values, acquiring knowledge of positive and negative effects of ecological consequences of their own behavior and the behavior of other members of society, and as existing and possible regulations for ecological communication and finally – on a conscious personal decision-making on appropriate environmentally oriented behavior. The success of any social ecological projects (scientific, educational or applied) is based ultimately on the development by each participant of such projects as an individual his/her own version of common ecological imperative as the determining factor of the ecocentric behavior.
