У статті розглядається вплив на індекси варіабельності серцевого ритму (ВСР) у спортсменів залежно від тренувального стану, різних типів фізичних навантажень, статі та віку, представлених як у поперечних, так і в поздовжніх дослідженнях. Також включено передбачуваність ВСР при надмірному тренуванні, спортивному стані та спортивних результатах. Варіабельність серцевого ритму (ВСР) давно використовується як діагностичний маркер перенапруження та перетренованості. Велика кількість доказів показує, що у спортсменів будь-якого віку регулярні аеробні тренування зазвичай призводять до значного покращення загальної та миттєвої ВСР. Ці зміни, які супроводжуються значним зниженням частоти серцевих скорочень як у спокої, так і під час субмаксимального навантаження, відображають збільшення вегетативної еферентної активності та зсув на користь посиленої вагусної модуляції серцевого ритму. Наразі наявні дані не дозволяють зробити остаточні висновки щодо корисність традиційних індексів ВСР для оцінки виконання фізичних вправ і моніторингу тренувального навантаження. Розбіжності результатів, опубліковані на даний момент, спричинені кількома факторами, включаючи недостатній розмір і дизайн дослідження, а також різні методи ВСР. Також залишається з'ясувати, чи будуть традиційні індекси ВСР корисними для діагностики перенапруження та перетренованості.
The article examines the effect on heart rate variability (HRV) indices in athletes depending on training status, different types of physical exertion, gender and age, presented in both cross-sectional and longitudinal studies. Also included is the predictability of HRV during overtraining, athletic condition, and athletic performance. Heart rate variability (HRV) has long been used as a diagnostic marker of overexertion and overtraining. A large body of evidence shows that in athletes of all ages, regular aerobic training usually results in significant improvements in total and instantaneous HRV. These changes, which are accompanied by a significant decrease in heart rate both at rest and during submaximal exercise, reflect an increase in autonomic efferent activity and a shift in favor of enhanced vagal modulation of heart rate. At present, the available data do not allow us to draw definitive conclusions about the usefulness of traditional HRV indices for evaluating the performance of physical exercises and monitoring the training load. The discrepancies in the results published so far are due to several factors, including insufficient study size and design, and different HRV methods. It also remains to be seen whether traditional HRV indices will be useful for diagnosing overexertion and overtraining.
