The importance of the problem of raising deprived young children with cerebral palsy is determined by the need to take into account the peculiarities of their psychophysical development and create conditions for the prevention and overcoming of the state of deprivation in them, arising from the limitation or impossibility of satisfying the need for motor activity, sensory stimulation, and the establishment of emotional connection with loved ones. The negative impact of social, sensory, communicative deprivation on the mental development of a child with cerebral palsy actualizes the need for early assistance to these children in conditions of separation from their mother, long-term treatment in medical institutions, and stay in residential institutions.
The upbringing of young children with cerebral palsy is primarily carried out in the family, and if it is impossible to organize it through deprivation of parental care, in residential institutions, where a favorable inclusive environment is organized. Creating an inclusive environment provides for equal opportunities for all children with special needs, and its main task is to overcome deviations in the development of children and prevent unwanted negative trends. The features of physical and sensory education of deprived young children with cerebral palsy in an inclusive environment are considered, including pedagogical influence on them to increase motor activity, develop fine and gross motor skills, and assimilate sensory standards for understanding the world around them.
Важливість проблеми виховання депривованих дітей раннього віку з ДЦП визначається необхідністю врахування особливостей їх психофізичного розвитку та створення умов для профілактики і подолання в них стану депривації, що виникає внаслідок обмеження чи неможливості задоволення потреби в руховій активності, сенсорній стимуляції, встановленні емоційного зв’язку з близькими людьми. Негативний вплив соціальної, сенсорної, комунікативної депривації на психічний розвиток дитини з ДЦП актуалізує потребу якомога раннього надання допомоги цим дітям в умовах розлуки з матір’ю, тривалого лікування в медичних закладах, перебування в інтернатних установах.
Виховання дітей раннього віку з ДЦП насамперед здійснюється у сім’ї, а за неможливості його організації через позбавлення батьківського піклування – у закладах інтернатного типу, де організовується сприятливе інклюзивне середовище. Створення інклюзивного середовища передбачає забезпечення рівних можливостей для всіх дітей з особливими потребами, а його головне завдання полягає у подоланні відхилень у розвитку дітей та профілактиці небажаних негативних тенденцій. Розглянуто особливості фізичного й сенсорного виховання депривованих дітей раннього віку з ДЦП в умовах інклюзивного середовища, що включає педагогічний вплив на них для підвищення рухової активності, розвитку дрібної та великої моторики, засвоєння сенсорних еталонів для пізнання навколишнього світу.