Зміцнення теоретичних основ педагогіки культури в Республіці Польща (кінець ХХ – початок ХХІ століття)

Abstract

У статті проаналізовано вплив на педагогіку соціально-політичної трансформації польської держави після 1989 року. Відзначено, що в цей час перед педагогікою культури постало питання про пошук власної ідентичності в абсолютно новій соціально-економічній та культурній реальності, коли відбувалося переосмислення її ролі на тлі посилення кризових процесів у світі. У ході дослідження було виявлено, що переломним моментом у розвитку педагогіки культури можна вважати 1995 рік, коли відбулася загальнодержавна конференція, організована кафедрою Теорії Поширення Культури в Інституті Педагогіки університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні. У матеріалах конференції було зазначено важливу тезу, що педагогіка культури містить знання, які вказують шлях до культурного розвитку особистості. Обґрунтовано тезу, що відновлення педагогіки культури може стати вираженням необхідності виходу із глибокої кризи сучасної цивілізації та готовністю прийняти виклики майбутнього. Встановлено, що педагогіка культури як педагогічна субдисципліна може стати теоретичною основою польської системи освіти в цілому. Особливу увагу звернено на позиції польських науковців у сфері освіти й виховання, які обґрунтовують місце педагогіки культури процесі навчання та виховання. Розкрито важливість наукового внеску у відродження педагогіки культури професора Я. Гайди, який представив родовід педагогіки культури, трансформації, які вона зазнала протягом усього періоду існування, її сучасний стан та суперечки, які відбуваються навколо неї. Науковець у роздумах про формування особистості в сучасних реаліях використовує поняття “новий гуманізмˮ та називає його “неопедагогікою культуриˮ, що є сучасним виміром педагогіки культури. Результат проведеного аналізу наукових праць польських учених показав, що педагогіка культури все ще існує як відкрита субдисципліна, яка вимагає постійних доповнень та збагачень новими гуманістичними теоріями.

The article analyzes the impact on pedagogy of socio-political transformation of the Polish state after 1989. It is noted that at this time the pedagogy of culture was faced with the question of finding their own identity in a completely new socio-economic and cultural reality, when there is a rethinking of its role against the background of increasing crisis in the world. The study revealed that a turning point in the development of cultural pedagogy can be considered 1995, when a national conference organized by the Department of Theory of Cultural Dissemination at the Institute of Pedagogy of the Marie Curie-Skłodowska University in Lublin. The conference materials noted an important thesis that the pedagogy of culture con-tains knowledge that indicates the path to cultural development of the individual. The thesis that the restoration of cultural pedagogy can be an expression of the need to get out of the deep crisis of modern civilization and a willingness to accept the challenges of the future. It is established that the pedagogy of culture as a pedagogical subdiscipline can become the theoretical basis of the Polish education system as a whole. Particular attention is paid to the positions of Polish scholars in the field of education and upbringing, which justify the place of cultural pedagogy in the process of teaching and education. The importance of the scientific contribution to the revival of cultural pedagogy of Professor J. Gaida, who presented the pedigree of cultural pedagogy, the transformations it has undergone throughout its existence, its current state and the controversies surrounding it. Scientist in reflections on the formation of personality in modern realities uses the concept of new humanism and calls it neopedagogy of culture, which is a modern dimension of cultural pedagogy. The result of the analysis of scientific works of Polish scientists showed that the pedagogy of culture still exists as an open subdiscipline, which requires constant additions and enrichment with new humanistic theories.