Комунікативна толерантність як психологічний чинник справедливості у педагогічній взаємодії

Abstract

У статті презентуються результати теоретичного та емпіричного вивчення комунікативної толерантності вчителів, яка виявляється у взаєминах зі школярами. Вказується на те, що досягнення справедливості у цьому процесі зумовлюється виявом учителем толерантного ставлення до них. Комунікативна толерантність виступає якістю (цінністю) педагога, що в діалогічній взаємодії з другою стороною освітнього процесу виявляється у прийнятті особистості кожного учня, розумінні мотивації його поведінки, повазі до ціннісно-смислових позицій та установок. Зауважується, що рівень розвитку комунікативної толерантності вчителя свідчить про його готовність будувати стосунки зі школярами на засадах гуманності, неупередженості та справедливості. Визначається методологічна основа дослідження, а саме ціннісно-діалогічний підхід, згідно основних положень якого справедливість у взаємодії учасників освітнього процесу досягається завдяки ціннісному, толерантному ставленню вчителя до учнів через налагодження з ними конструктивного діалогу. Наводяться результати емпіричного дослідження. Виявлено досить розвинену загальну комунікативну толерантність у сучасних учителів. Встановлено, що у вчителів-початківців і у педагогів, які мають набутий професійний досвід, переважають середній і високий рівні загальної комунікативної толерантності. Разом з тим, констатовано, що в різноманітних ситуаціях указана особливість має різний ступінь вияву. У вчителів з незначним педагогічним стажем, порівняно зі старшими колегами, переважає середній рівень здатності приймати індивідуальність учнів, оцінювати їх на основні власного «Я», приховування негативного ставлення до них. Зауважується, що у вчителів, які мають значний педагогічний досвід, більшою мірою розвинена схильність приймати учнів з їх перевагами та недоліками, не вдаватися до негативних поведінкових тенденцій та виявляти адаптивність у взаєминах. Узагальнюється, що вказані особливості вчителя та відсутність категоричності в оцінці учнів зумовлюють досягнення справедливості у педагогічній взаємодії.

The article presents the results of theoretical and empirical study of communicative tolerance. Tolerance is defined as the teacher’s personal formation, which is manifested in their respect for the personality of the student, student rights and is associated with the assertion of the dual dominance of the participants positions in pedagogical interaction. It is specified that the achievement of justice in the relationship between students and teachers is conditioned by the manifestation of the latter’s communicative tolerance. It acts as a quality (value) of the teacher who in communicative dialogic interaction with school students is manifested in the acceptance of the personality of each of them, understanding their behavior motivation, respect for value-notional positions and attitudes. It is noted that the level of development of communicative tolerance of the teacher indicates the degree of value attitude towards students, his/her willingness to build relationships on the principles of humanism and justice. The article provides the results of empirical research, according to which general communicative tolerance is sufficiently developed in a modern native teacher. It is established that both beginner teachers and teachers having acquired professional experience possess medium and high levels of general communicative tolerance. However, it is stated that in different situations, this feature has a different degree of manifestation. Teachers having little teaching experience, compared to senior colleagues, possess the medium degree of ability to accept the individuality of students, assess them on the basis of their own sense of self, hide the negative attitude towards them. It was found that to a greater extent the teachers having sufficient pedagogical experience demonstrate the tendency to accept students with their advantages and disadvantages, not to resort to negative behavioral tendencies and to show adaptability in relationships. It is generalized that the specified features of the teacher and lack of categoricalness while estimating the students are the conditions for achievement of justice in pedagogical interaction.