Соціально-психологічні особливості депресивного страху самотності

Abstract

В статті акцентується увага на власне депресивному страху самотності, який не виступає в понятійно-категоріальному вигляді як екзистенціал, оскільки існували одинокі, усамітнені люди, які відчували психологічний стан самотності (й супутні стани суму, депресії, меланхолії, відчаю), знаходилися в ізоляції (покинутість, вигнання), проте, власне самотності в сучасному смислі як смисложиттєвій основі не мали. Визначено наукові підходи та проаналізовано стан страху самотності в соціокультурному контексті; обґрунтовано, що самотність виступає одним із базових людських екзистенціалів, її онтологічною основою є повне або часткове відчуження людиною власної сутності. В статті розглядається страх духовної та душевної самотності як психологічного феномена й як суб’єктивне почуття людини, пов’язане з тим, що вона або не отримує позитивних емоцій від контакту з іншими людьми, або перебуває в певній ізоляції. Самотня людина не обов’язково не має рідних чи друзів, зазвичай у неї є різні стосунки, але вони можуть бути формальними й не задовольняти її потреби. Страх самотності розглянуто як підсвідому емоцію, необхідну для уникнення небезпек. Він репрезентований як результат безпосереднього соматичного подразнення, біологічних реакцій усередині людського тіла у відповідь на зовнішнє подразнення (реальне або уявне). Важливою в психологічних трактуваннях страху самотності є фіксація на тому, що страх не пригнічує людину, а, навпаки, допомагає їй відчувати себе людиною. І це притаманно лише людині. Внаслідок вивчення мотиваційної значущості бінарної опозиції метафізичного та соціального модусів страху з’ясовано, що страх самотності – трансцендентний феномен, екзистенціал і спосіб розуміння смислу буття свідомості. Адже страх самотності виявляється найбільш здатним до утворення деякої соціальної основи для експлікації цілісності свідомості, до виявлення безпосередності усвідомлення людиною самої себе. Цей страх не здійснює вихідної цілісності свідомості, а навпаки – роздрібнює її на величезну кількість метаморфоз, із-поміж яких «розколота» свідомість виступає як маніпульована і катастрофічна.

The article focuses on the actual fear of loneliness, which does not appear in conceptual and categorical form as existential, because there were lonely people who felt a psychological state of loneliness (and concomitant states of sadness, depression, melancholy, despair), isolation (abandoned, exile), but in fact it was not loneliness in the modern sense as the meaning of life. Scientific approaches are identified and the state of fear of loneliness in the socio-cultural context is analyzed; it is substantiated that loneliness is one of the basic human existentials, its ontological basis is the complete or partial alienation of one’s own essence. The article examines the fear of spiritual and mental loneliness as a psychological phenomenon and a subjective feeling of a person associated with the fact that he or she does not experience positive emotions from the contact with other people, or occurs in a certain isolation. A single person does not necessarily have relatives or friends, they usually have different contacts, but they may be formal and do not meet their needs. The fear of loneliness is seen as a subconscious emotion needed to avoid danger. It is represented here as a result of direct somatic irritation, biological reactions inside the human body in response to external irritation (real or imaginary). The fixation of the fact that fear does not depress but on the contrary, helps a person feel human is important in psychological interpretations of the fear of loneliness. And this is only human nature. As a result of studying the motivational significance of the binary opposition of the metaphysical and social modes of fear, it was found that the fear of loneliness is a transcendent phenomenon, existential and a way of understanding the meaning of consciousness. After all, the fear of loneliness is the most capable means of forming some social basis for the explication of the integrity of consciousness, to reveal the immediacy of human selfawareness. This fear realizes the original integrity of consciousness, and vice versa – breaks it down into a huge number of metamorphoses, among which the “split” consciousness acts as a manipulated and catastrophic one.