У розглянутих тезах про те, що ряд відомих істориків П.-М. Вейне, М. Г. Каммен, Т. С. Хаммеров, М. А. Барг ще в 1970-1980-х рр. Бачив ситуацію, що склалася на той час в історичній науці, ознаками наукової революції. У другій половині 80-х років М. А. Барг (1915 - 1991) ввів термін «історіографічна революція». Він писав про історіографічну революцію XVIII століття та історіографічну революцію кінця XX століття. У 2008 році Б. Г. Могильницький у 3-му томі своєї праці «Історія історичної думки ХХ століття» детально описав стан розвитку історичної науки в період з 1960-х до початку 2000-х років як історіографічну революцію, перебіг якої поділено на три періоди: 1. об’єктивістський (науковий) - 1960 - 1970-ті рр.; 2. Суб’єктивіст (постмодерн) - 1980-ті - початок 1990-х; 3. синтезування - середина 1990-х - наш час. У 2008 році А. В. Лубський писав про історіографічні революції як революції в історичній науці, з яких виділяє три: 1) на початку XIX століття - поява класичної історичної науки; 2) на рубежі XIX – XX ст. - поява некласичної історичної науки; 3) наприкінці XX ст. - поява неокласичної історичної науки. У 2018 році Д. П. Ісаєв виклав коротку історію використання поняття «історіографічна революція» в російській історичній науці. Олександр Бакуменко вважає, що слід розрізняти поняття «історіографічна революція», «революція в історичному знанні», «революція в історичній науці», «наукова революція в історіографії», оскільки поняття «знання» набагато ширше, ніж поняття «наукове знання», а «історичне знання» не завжди є «науковим історичним знанням». Крім наукових знань, існують і інші форми осмислення минулого (міфологічні, релігійні, філософські, політичні та ідеологічні, художні та ін.). Історіографія, написання текстів, що розповідають про минуле, не завжди є науковою історіографією.
In the theses in question that a number of well-known historians P.-M. Veyne, M. G. Kammen, T. S. Hammerow, M. A. Barg back in 1970-1980’s saw the situation that prevailed at that time in historical science signs of the scientific revolution. In the second half of the 1980s, M. A. Barg (1915 - 1991) introduced the term “historiographical revolution”. He wrote about the historiographical revolution of the XVIII century and the historiographical revolution of the late XX century. In 2008, B. G. Mohylnytsky in the 3rd volume of his work “History of historical thought of the XX century” described in detail the state of development of historical science in the period from the 1960s to the beginning of the 2000s as a historio-graphical revolution, the course of which was divided into three periods: 1. objectivist (scientific) - 1960 1970’s; 2. Subjectivist (postmodern) - 1980s - early 1990s; 3. synthesizing - the mid-1990s - our time. In 2008 A. V. Lubsky wrote about historiographical revolutions as revolutions in historical science, of which he singles out three: 1) at the beginning of the XIX century - the emergence of classical historical science; 2) at the turn of the XIX - XX centuries. - The emergence of non-classical historical science; 3) at the end of the XX century. - the emergence of neoclassical historical science. In 2018, D.P. Isayev outlined a brief history of the use of the concept of “historiographical revolution” in n historical science. Alexander Bakumenko believes that a distinction should be made be-tween the concept of “historiographical revolution”, “revolution in historical knowledge”, “revolution in historical science”, “scientific revolution in historiography”, as the concept of “knowledge” is much broader than the concept of “scientific knowledge” , and “historical knowledge” is not always “scientific historical knowledge.” In addition to scientific knowledge, there are other forms of comprehension of the past (mythological, religious, philosophical, political and ideological, artistic, etc.). Historiography, writing texts that tell about the past, is not always a scientific historiography.
