Історію розвитку фізичної культури і спорту досить об’єктивно можна представити в концепті цілепокладання. У період існування СРСР фізична культура обслуговувала зовнішнє політичне цілепокладання, тоді як внутрішня логіка розвитку до уваги майже не бралась. Лише протягом 1920-х років у фізичній культурі відбувалась дискусія щодо бажаного ціннісного цілепокладання радянської фізичної культури. Оздоровче цілепокладання фізичної культури артикулювалось модним на той час словом «євгеніка». Вперше український вчений В.Я. Підгаєцький йде в ногу з часом і у 1921 р. започатковує секцію євгеніки при Інституті фізичної культури ВУАН у Києві. Наприкінці 1920-х років євгеніка проголошується «лженаукою» і стейкхолдери оздоровчого вектору розвитку радянської фізичної культури вигадують новий термін – «євфеніка», намагаючись відстояти євгенічне ціннісне цілепокладання. Концепція «євфеніки», як напряму із покращення успадкованих задатків, а не спадковості розвитку, не набула і залишилась ідеалістичним теоретичним дискурсом.
Историю развития физической культуры и спорта достаточно объективно можно представить в концепте целеполагания. В период существования СССР физическая культура обслуживала внешнее политическое целеполагание, тогда как внутренняя логика развития во внимание почти не бралась. Только на протяжени 1920-х годов в физической культуре велись теоретические дискуссии относительно желаемого ценностного целеполагания советской физической культуры. Оздоровительное целеполагание физической культуры артикулировалось модным в то время словом «евгеника». Впервые украинский ученый В. Я. Подгаецкий идет в ногу со временем и в 1921 г. фундирует секцию евгеники при Институте физической культуры ВУАН в Киеве. В конце 1920-х годов евгеника провозглашается «лженаукой» и стейкхолдеры оздоровительного вектора развития советской физической культуры придумывают новый термин –
«евфеника», пытаясь отстоять евгенические ценностное целеполагание. Концепция «евфеники», как направления по улучшению унаследованных задатков, а не наследственности, не получила развития и осталась идеалистическим теоретическим дискурсом.
The history of the development of physical culture and sports can be presented quite objectively in the concept of goal setting. During the existence of the USSR, physical culture served external political goal-setting, while the internal logic of development was hardly taken into account. It was only during the 1920s that there was a discussion in physical culture about the desired value goal-setting of Soviet physical culture. Health- improving goal-setting of physical culture was articulated by the then fashionable word “eugenics”. For the first time, the Ukrainian scientist V. Pidhayetsky kept up with the times and in 1921 he started the eugenics section at the Institute of Physical Culture of the Ukrainian Academy of Sciences in Kyiv. In the late 1920s, eugenics was declared a “pseudoscience,” and stakeholders in the health vector for the development of Soviet physical culture coined a new term, “euphenics”, in an attempt to defend eugenic value-setting. The concept of “euphenics” as a direction to improve inherited traits, rather than heredity, has not developed and remains an idealistic theoretical discourse.
