У статті на засадах порівняльного методу з’ясовано зміст понять «культура мовлення» та «мовленнєва культура» у працях вітчизняних науковців, зосібна В. Александрової, Н. Бабич, А. Богуш, М. Вашуленка, С. Вербещук, К. Климової, Ю. Короткової, Т. Коць, Л. Лучкіної, Л. Мацько, О. Панькевич, В. Пасинок, М. Пентилюк, О. Токарєвої, О. Яшенкової та інших. На основі аналізу сучасних лінгвістичних та лінгводидактичних наукових розвідок виокремлено три
концепції підходів до тлумачення досліджуваних понять: 1) терміни «мовленнєва культура» і «культура мовлення»
є тотожними, ними послуговуються як дублетними синонімами; 2) терміни «мовленнєва культура» і «культура мовлення» перебувають в еквонімічних відношеннях, оскільки їх можна розглядати як сполуки, семантичний зміст яких
ґрунтується майже на одному рівні узагальнення; 3) поняття «мовленнєва культура» ширше від поняття «культура
мовлення», оскільки включає його у свій семантичний зміст, відображає не тільки мовленнєві норми, а й індивідуальні
особливості людини, аспекти лінгвокультурології, висвітлює особливості національно-мовної картини світу.
Окреслено основні аспекти дефініювання понять «мовленнєва культура» та «культура мовлення», а саме лінгвістичний, лінгводидактичний, діяльнісний. Охарактеризовано досліджувані поняття з погляду інтерактивних векторів
коленіарного змісту (вектори «АВ», «ВС», що лежать на одній прямій). Узагальнено константні ознаки мовленнєвої
культури: правильність, ясність, точність, доступність, логічність, змістовність, доречність, виразність, свідомість, чистота, естетичність, багатство, насиченість інформацією та науковими термінами тощо.
Обґрунтовано значення мовленнєвої культури в системі підготовки фахівця професійної освіти. Звернено увагу на
важливість мовної освіти як актуального напряму освітньої політики багатьох європейських держав, України зокрема. Мовленнєва культура постає основою мовної підготовки професіонала в галузі знань Освіта/Педагогіка.
The article clarifies the meaning of the concepts of «culture of speech» and «speech culture» in the works of native scientists,
especially V. Alexandrova, N. Babych, A. Bogush, M. Vashulenko, S. Verbeshchuk, K. Klimova, Yu. Korotkova, T. Kots, L. Luchkina,
L. Matsko, O. Pankevych, V. Pasynok, M. Pentyliuk, O. Tokarieva, O. Yashenkova and others, on the basis of the comparative
method. Based on the analysis of modern linguistic and linguodidactical scientific research, three concepts of approaches
to the interpretation of the studied concepts are identified: 1) the terms «speech culture» and «culture of speech» are identical,
they serve as duplicate synonyms; 2) the terms «speech culture» and «culture of speech» are in equonymic relations, because
they can be considered as compounds, the semantic meaning of which is based on almost the same level of generalization;
3) the concept of «speech culture» is broader than the concept of «culture of speech» because it includes it in its semantic
meaning, reflects not only speech norms but also individual characteristics, aspects of linguoculturology, highlights the features
of the national-linguistic picture of the world.
The main aspects of defining the concepts of «speech culture» and «culture of speech» are outlined, namely linguistic, linguodidactic,
activity. The studied concepts are characterized in terms of interactive vectors of collinear content (vectors «AB»,
«BC», lying on one line). The constant features of speech culture are generalized: correctness, clarity, accuracy, accessibility,
logic, content, relevance, expressiveness, consciousness, purity, aesthetics, richness, saturation with information and scientific
terms, melodiousness, etc. The importance of speech culture in the system of vocational education specialist training is substantiated. Attention is
drawn to the importance of language education as a relevant aspect of educational policy of many European countries, Ukraine
in particular. Speech culture is the basis of language training of professionals in the field of knowledge Education/Pedagogy.
