Взаємодія як базовий вид професійної діяльності соціального працівника: аналіз поняття

Abstract

Обґрунтовано взаємодію як базове поняття дослідження й окреслено її як спільну дію (тому взаємодія категоріально взаємопов’язана з дією) кількох суб’єктів чи об’єктів, за якої результат дії одного з них впливає на іншого/ інших і змінює їхній стан чи спосіб функціонування. З’ясовано специфіку визначення взаємодії у філософії, психології, соціології, педагогіці. Сформульовано висновок, що педагогічна взаємодія, здійснювати яку має бути готовий майбутній соціальний працівник, має характерні ознаки психологічної та комунікативної взаємодії, оскільки відбувається найчастіше в процесі комунікації соціального працівника з отримувачем соціальних послуг, де важливого значення набуває наявність/відсутність в обох суб’єктів взаємодії певних психологічних рис та установок для ефективної взаємодії. Обґрунтовано, що взаємодія соціального працівника з іншими суб’єктами його професійної діяльності (передусім, отримувачами соціальних послуг) є соціальною за своїм професійним вмістом та відповідним дискурсом, психологічною за інструментами впливу учасників взаємодії один на одного; вона є комунікативною, оскільки реалізується в процесі комунікації – вербальної, паралінгвістичної, міжособистісною, прогнозуючи педагогічний вплив соціального працівника в процесі безпосередньої комунікації з отримувачем соціальних послуг із метою вирішення його соціальних проблем, може бути окреслена як педагогічна, оскільки передбачає взаємовплив суб’єктів взаємодії з метою поліпшення соціальної ситуації отримувача соціальних послуг, його соціалізації, налагодження соціальних зв’язків тощо, тобто розвитку та набуття соціального досвіду особистості. Встановлено, що міжособистісна взаємодія соціального працівника з отримувачем соціальних послуг може вважатися педагогічною за своєю сутністю й змістом, оскільки передбачає накопичення позитивних змін у розвитку й соціалізації особистості останнього.

This article explores interaction as an essential concept of research and specifies it as an interplay (thus the interaction lies within the same category as the action) between a number of subjects or objects, and which explains how the action of one of the subjects impacts other(s) and changes their condition or how they function. The piece defines the specifications of interaction in philosophy, psychology, sociology, and pedagogy. The author comes to the conclusion that pedagogical interaction, which is a fundamental task for every future social worker, has characteristics of the psychological and communicational interactions because happens most frequently in the process of communication between a social worker and his client which heavily depend on the absence or presence of a certain psychological traits and patterns required for the efficient collaboration in a behavior of a both subjects of the interaction. It is explained that the interaction between a social worker and other subjects of his professional activities, clients in a first place; is social in its professional competence core and corresponding discourse; is psychological by the matters of the influence that interaction participants are using; is communicational since it is happening through communication – verbal, paralinguistic; interpersonal, predicting the pedagogical influence of a social worker in the process of direct communication with the recipient of social services in order to solve his social problems and can be described as pedagogical because it supposes mutual influence of subjects with the goal of client’s social state, his socialization, improvement of his social connections, etc. to develop and enrich person's social experience. It is discovered that the interpersonal interaction of a social worker with a recipient of social services can be considered pedagogical in nature and content, as it involves the accumulation of positive changes in the development and socialization of the recipient.