The well-known dictum by the famous economist and philosopher Amartya Sen that famine does
not take place in modern democratic states is widely-accepted. Modern democracies have the ability to deal with
food shortages by mobilizing their vast productive and transport capacity. Dictators fail or refuse to mobilize the
resources of their countries and aid from abroad for political and other reasons. Hence famine. Although Sen’s
dictum is correct, it leaves out the question of democracies’ connivance with dictatorships that ignore famine. At
the time of the Holodomor the United States President Franklin D. Roosevelt went out of his way to ignore the
Holodomor for geopolitical calculations. Washington viewed Japan’s invasion and takeover of Manchuria with
much anger, not because of concern about democracy in China but because of the potential loss of its political and
economic interests in China to Japan. Taking advantage of the disinformation propagated by the infamous
reporter for The New York Times Walter Duranty, Roosevelt conceded to the Soviet dictator and opened
diplomatic relations with the Soviet Union in late 1933. Here the great-power interests of the United States
coincided with the Soviet Union against those of Japan in the Far East. This was not the first time Washington
secretly collaborated with the Bolshevik dictatorship. (At the time of the Washington Naval Conference in 1921-
1922 Washington and Moscow secretly worked together against their perceived common enemy, Japan.)
Washington’s willful disregard of the Holodomor was a quiet “appeasement” of Stalin and should be remembered
as such. It should also be remembered that Roosevelt’s “appeasement” did not end with the Holodomor. It
continued into the time of Stalin’s Great Terror and beyond
Широко відомим є твердження видатного економіста й філософа Амартії Сена про
непритаманність голоду сучасним демократичним державам. Теперішні демократії мають
можливість долати дефіцит продуктів харчування, використовуючи та мобілізуючи весь свій
величезний продуктивний потенціал. Натомість диктатори відмовляються мобілізувати ресурси своїх
країн та закордонну допомогу з політичних або інших причин. Звідси голод. Щоправда, ті ж демократії
часом нехтували становищем у своїх колоніях, що призводило до спалахів голоду, наприклад, в Ірландії
чи Індії. Незважаючи на обґрунтованість наведеної вище тези, А. Сен все ж не порушує важливої
проблеми потурання демократій диктатурам, що ігнорують голод у своїх державах. Голодомор в
Україні є характерним прикладом. Дозволимо собі припустити, що в разі чіткої й відкритої артикуляції
західними демократіями скепсису щодо сталінської дезінформації про відсутність голоду, мільйони
життів могли б бути врятованими. США, які часто сприймаються міжнародною спільнотою лідером
демократичного світу, у цьому випадку зазнали жалюгідного провалу. На відміну від голоду початку
1920-х рр. в Росії та Україні, коли США активно допомагали тим, хто голодував, у 1932-1933 рр.
офіційний Вашингтон не запропонував жодної допомоги. Ігноруючи очевидну інформацію, адміністрація
Білого Дому навіть не визнавала факту Голодомору. Президент США Ф. Рузвельт, керуючись
геополітичними розрахунками, намагався не помічати трагедії Голодомору. Він бачив у Й. Сталіні
союзника в неминучому зіткненні з новою силою, яка зростала, в Азії – Японією. Вашингтон гнівно
обурювався вторгненням Японії в Північно-Східний Китай у 1931 р. і поглинанням імперією Маньчжурії в 1932-му. Це глибоке занепокоєння американського президента було викликане зовсім не стурбованістю
про небезпеку для демократії в Китаї, а скоріше загрозою, яку становила Японія політичним та
економічним інтересам США в цій країні. Рузвельт із задоволенням сприймав за щиру правду сталінську
дезінформацію, яку поширював горезвісний Уолтер Дюранті на сторінках «Нью-Йорк Таймс». Президент
демократичної Америки дав радянському диктатору «користь сумніву», прагнучи завоювати його
довіру. З цією метою Ф. Рузвельт наприкінці 1933 р. ініціював встановлення дипломатичних відносин із
СРСР. Агресія Японії на Далекому Сході гармонізувала великодержавні інтереси США та Радянського
Союзу. Ф. Рузвельта і Й. Сталіна зблизила саме Японія, а не нацистська Німеччина. Про свою
стурбованість загрозою поширення японської агресії проти Радянського Союзу американський
президент згадав навіть у повідомленні про встановлення дипломатичних відносин з радянською
державою. Вашингтон далеко не вперше йшов на таємну співпрацю з більшовицькою диктатурою. Так,
зокрема, було під час Вашингтонської військово-морської конференції 1921-1922 рр. Тоді США і Радянська
Росія таємно об’єдналися у співпраці проти свого спільного ворога – Японії. Відтак, у 1932-1933 рр.
маємо ще одну спробу Й. Сталіна зіштовхнути капіталістичні держави на свою користь,
протиставити одну капіталістичну владу іншій. І радянський диктатор досяг блискучого успіху.
Ігнорування Голодомору Вашингтоном було не що інше, як «умиротворення» Й. Сталіна, подібне до
«умиротворення» А. Гітлера наприкінці 1930-х рр. І це слід пам’ятати, як і пам’ятати про те, що
умиротворення Й. Сталіна Ф. Рузвельтом не завершилося Голодомором. Така політика щодо СРСР
тривала до Великого терору 1937-1938 рр. і Другої світової війни 1939-1945 рр. Ідеться про забутий
приклад моральної капітуляції західної демократії перед тоталітарною більшовицькою Москвою.
