У статті автор аналізує історичний розвиток законодавства України про соціальну реабілітацію. Цей процес умовно можна розділити на два періоди: етап законодавчого закріплення окремих напрямів реабілітації (1991–2000 рр.) і етап легалізації соціальної реабілітації в законодавстві (2001–2013 рр.). Для першого етапу характерно: відсутність цілісного розуміння реабілітації як такої і виділення певних напрямів реабілітації для окремих соціальних груп. На другому етапі регламентується визначення соціальної реабілітації в двох законах України, які орієнтовані на різні моделі соціальної реабілітації – патерналістську та індивідуалістську. У підсумку автор приходить до висновку, що сьогодні неможливо розробити єдиний стандарт такої соціальної послуги як “соціальна реабілітація”.
В статье автор анализирует историческое развитие законодательства Украины о социальной реабилитации. Этот процесс условно можно разделить на два периода: этап законодательного за-крепления отдельных направлений реабилитации (1991–2000 гг.) и этап легализации социальной реабилитации в законодательстве (2001–2013 гг.). Для первого этапа характерно: отсутствие целостного понимания реабилитации как таковой и выделение определенных направлений реабилитации для отдельных социальных групп. На втором этапе регламентируется определение социальной реабилитации в двух законах Украины, которые ориентированы на разные модели социальной реабилитации – патерналистскую и индивидуалистскую. В итоге автор приходит к выводу, что сегодня невозможно разработать единый стандарт такой социальной услуги как “социальная реабилитация”.
The author considers the development of legislation about social rehabilitation in Ukraine. This process can be divided into two periods: the stage of legislative consolidation some aspects of rehabilitation (1991–2000 years) and stage of legalization social rehabilitation in the legislation (2001–2013 years). The first stage is characterized by lack of a holistic understanding of rehabilitation as such and focus on certain areas of rehabilitation for certain social groups. At the second stage there is a definition of social rehabilitation in two Ukrainian laws that focus on different models of social rehabilitation – paternalistic and individualistic. In the end, the author concludes that today it is impossible to develop a standard for such social services as “social rehabilitation”.
