Існує передовсім проблема валеологічного виховання вчителя, а не учня, тим більше, що в школі навіть учитель молодших класів стикається вже із досить сформованою гігієнічно й валеологічно особистістю (як відомо, людина до трирічного віку засвоює біля 50 % основного життєвого досвіду). Тобто, насправді, проблема впливу вищої школи на валеологічну інтенцію майбутнього вчителя зводиться до прогнозування й на кожному навчальному етапі вимірювання ефективності такого впливу. «Рух – це життя». Така поведінкова й світоглядна максима визнавалася в усі періоди існування людства, тому зрозуміло, що втілення валеологічного компоненту в рамках середньої школи, а тим більше підготовки педагогічних фахівців на уроках фізичного виховання неможливе без практичного втілення цього аспекту. Його імплементація, нажаль, спадає в процесі здобуття середньої освіти від молодших до старших класів: якщо школярі молодшого віку іманентно налаштовані на рухову активність, то підлітки та молодь більш пасивно ставляться до цього. З іншого боку, проведення різнопредметних занять, що урізноманітнюють в середніх та старших класах, залишають для педагога все менше можливостей для стимулювання рухової активності.
Прежде существует проблема валеологического воспитания учителя, а не ученика, тем более, что в школе даже учитель младших классов сталкивается уже с достаточно сложившейся гигиенично и валеологически личностью (как известно, человек до трехлетнего возраста усваивает около 50% основного жизненного опыта). То есть, на самом деле, проблема влияния высшей школы на валеологическую интенцию будущего учителя сводится к прогнозированию и на каждом учебном этапе измерения эффективности такого воздействия. "Движение это жизнь". Такая поведенческая и мировоззренческая максима признавалась во все периоды существования человечества, поэтому понятно, что воплощение валеологического компонента в рамках средней школы, а тем более подготовки педагогических специалистов на уроках физического воспитания невозможно без практического воплощения этого аспекта. Его имплементация, к сожалению, приходит в процессе получения среднего образования от младших до старших классов: если школьники младшего возраста имманентно настроены на двигательную активность, то подростки и молодежь более пассивно относятся к этому. С другой стороны, проведение разнопредметных занятий, разнообразят в средних и старших классах, оставляют для педагога все меньше возможностей для стимулирования двигательной активности.
First, there is a problem with valeological education of teachers, rather than that of students. Indeed, even a primary school teacher deals with well-developed hygienic and valeological personalities of their pupils (it is a fact that children under three years old already acquire about 50% of essential life experience). The problem about the influence of higher education on future teachers’ valeological intentions is reduced to predicting and evaluating the effectiveness of such influence at each educational stage. Academician Amosov proved by his example that health is a phenomenon on the verge of medicine and personal activity. He indicated, “It takes one constant and great efforts to be healthy. They cannot be replaced”. He also demonstrated an optimal unity of therapeutic, valeological and personal physical activity. Being a doctor, Amosov did not attribute the concept of health to therapeutic practice. In his “Reflections on Health”, he stated, “Do not rely on medicine. It treats many diseases well, but it cannot make a person healthy. It cannot teach a person how to become healthy. Moreover, beware of doctors’ influence. Sometimes they tend to exaggerate human weaknesses and the power of their science. They also create imaginary diseases in people and prescribe medicines, which they, themselves, cannot afford to buy.
“Life is motion”. Such a behavioural and ideological axiom has been recognized in all the history of humanity. Thus, the implementation of a valeological component in secondary school and, even more so, in teacher training during physical education lessons is impossible without the practical realization of this aspect. Its implementation, unfortunately, implies obtaining secondary education covering primary and high school: younger pupils do not mind some motor activity, whereas adolescents and young people are not very much interested in it. On the other hand, a wide range of educational subjects in middle and high school does not allow teachers to promote physical activity among pupils.
