Принцип серійності: парадокс невизначеного регресу

Abstract

Джон В. Данн в роботі «Серійний універсам» зображує пасаж, який може виступити преамбулою даного дослідження. Художник втікає з психіатричної лікарні для того, аби намалювати картину «всього життя»: відтворити та зафіксувати в зображенні всю світобудову. Він ставить свого мольберта у відкритому полі і береться до роботи. Коли автор завершив зображувати все, що бачив навколо себе, його пройняло відчуття незадоволення: чогось на картині бракувало. Через деякий час митець зрозумів чого саме не вистачало – не вистачало його самого, того, хто власне і пише картину. Він відсуває мольберт подалі і кличе сільського хлопчину, щоб той позував. Таким чином, він зображує себе вписаного в картину світобудови. Але й даний варіант картини його не задовольняє. Не вистачало його самого, вписаного в картину світобудови, та на якій зображений він сам, що пише картину світобудови. Довелося знову відсувати мольберт. Відповідно, кількість можливих серій нескінченна, і може бути обмежена лише автором (або, як у випадку з Дж. В. Данном, Абсолютним Спостерігачем, що рухається в Абсолютному Часі). Отже, серія, серійність – це ті концепти, які, з одного боку, апелюють до мислення та методології, а з іншого - унаочнюють конкретні події чи ситуації (наприклад, серія книг, серійність кінотексту тощо). Серійність – це насамперед характер підходу до структурування подій, явищ, реальності, часу. Але навіть в тих випадках, коли фігурує серія, серійність, вони не завжди є доречними, або навпаки, очевидно не прослідковуються, оскільки, для того, аби їх задіяти, варто розуміти структуру самої внутрішньої логіки формування цих явищ.

Джон Уильям Данн в работе «Серийный универсум» изображает следующий пассаж. Один художник убегает из психиатрической клиники для того, чтобы нарисовать картину «всей жизни»: воспроизвести и зафиксировать в изображении все мироздание. Он ставит свой мольберт в открытом поле и принимается за работу. Когда уже было изображено все, что он видел вокруг себя, его проняло чувство неудовлетворенности: чего-то на этой картине не доставало. Позже он понял чего именно не достает: не доставало его самого, того, кто, собственно, и пишет картину. Он отодвинул мольберт подальше, позвал сельского мальчика, чтобы тот позировал. Таким образом, он нарисовал себя вписанного в картину мироздания. Но и данный вариант картины его не удовлетворил. Не хватало его самого, вписанного в картину мироздания, на которой изображен он сам, пишущий картину мироздания. Пришлось снова отодвигать мольберт. Соответственно, количество возможных серий бесконечна, и может быть ограничена только автором (или, как в случае с Дж. В. Данном, Абсолютным наблюдателем, движущимся в Абсолютном Времени). Итак, серия, серийность – это те концепты, которые, с одной стороны, апеллируют к мышлению и методологии, а с другой - наглядно демонстрируют конкретные события или ситуации (например, серия книг, серийность кинотекста т.д.). Серийность – это прежде всего характер подхода к структурированию событий, явлений, реальности, времени. Но даже в тех случаях, когда фигурирует серия, серийность, они не всегда уместны, или наоборот сложно уловимы, поскольку, для того, чтобы их задействовать, следует понимать структуру самой внутренней логики формирования этих явлений (серия, серийность).

The whole paradox of the principle of seriality is that the series is something that always carries an infinite (semantic) doubling. Which, on the one hand, is determined by the internal logic of meaning, and on the other, is motivated by the heterogeneity of external manifestations. Seriality is a reflection of the true state of things or events and their dual nature. Seriality is defined as the presence of two series (the deployment of singularity through the intrinsic embeddedness of duality) and the «empty cell» with the meaning between them, which makes it possible to have a «new subject» as a practical consequence of structuring. The «empty cell» of the serial corresponds to what Gilles Deleuze after Jacques Lacan called «a place without a passenger». The series should always have an «empty cell» or «a place without a passenger», since they provide each successive episode, each successive series with a common logic.