The global problem of the 21st century is the rapid aging of the population, which creates many political, social, economic
and cultural challenges for the society. In Ukraine, at a fast pace of demographic aging of the population, there are issues of
social security of the growing segment of the elderly / people of the third age, reducing the burden on the economic sphere of
the country, integrating people of the third age into public life, and preserving human potential. These issues, in turn, often
contribute to the spread of ageism, gerontophobia and social exclusion of this age group. In addition, since people of the third
age make up a significant segment of the country’s population, the trajectory and speed of government processes depend on their education and orientation in socio-political, socio-economic and cultural processes. Under these conditions, it becomes necessary to rethink the role of people of the third age, to realize their potential and to create opportunities for their further personal and professional development. Research and good practice in the field of gerontology, as well as the experience of the developed countries, prove that education in late life is an effective adaptive mechanism, a way of further development and self-realization
of the individual, as well as a way to implement the concept of active and successful ageing. Such prospects encourage the expansion of University functions, since education is no longer a prerogative of young people. For higher educational institutions, new opportunities are opening up to attract people of the third age to the academic environment. Accordingly, the educational programs (both of general and professional direction) for this age group should be worked out. The main social function of such educational programs is to increase the social, educational and cultural characteristics of people of the third age and, accordingly, of the society as a whole.
Глобальною проблемою ХХІ ст. є стрімке старіння населення, що формує в суспільстві виклики політичного, соціального, економічного та культурного характеру. В Україні, в умовах швидких темпів демографічного старіння населення, постають питання соціального забезпечення зростального сегмента людей похилого (третього) віку, зниження навантаження на економічну сферу країни, інтеграції осіб третього віку в суспільне життя, збереження людського потенціалу, що часто сприяє поширенню проявів ейджизму, соціальної ізоляції представників цієї вікової групи та геронтофобії. Крім того, оскільки люди третього віку становлять значну частину населення країни, то від їхньої освіченості та орієнтування у суспільно-політичних, соціально-економічних і культурних явищах залежить траєкторія та швидкість державотворчих процесів. За цих обставин виникає потреба переосмислення ролі людей третього віку, усвідомлення їхнього потенціалу та створення можливостей для подальшого особистісного і професійного розвитку. Теоретичні й емпіричні дослідження у сфері геронтологічного знання (соціальна, педагогічна геронтологія, геронтопсихологія та ін.), а також практичний досвід розвинених країн світу доводять, що освіта в третьому
віці – ефективний адаптаційний та інтеграційний механізм, спосіб подальшого розвитку і самореалізації особистості,
а також шлях до реалізації концепції активного і позитивного довголіття. Такі перспективи спонукають до розширення функцій університету, оскільки освіта перестає бути прерогативою молоді. Для закладів вищої освіти відкриваються нові можливості щодо залучення осіб третього віку в академічне середовище і, відповідно, постає питання
створення освітніх програм (як загальнокультурного, так і професійного спрямування) для цієї вікової групи. Головна
ж соціальна функція освітньої програми – підвищення соціальних, освітніх та культурних показників людей третього
віку і, відповідно, суспільства в цілому.
