У дисертації досліджується категорія «синестезія» як критерій культури
людської чуттєвості в контексті соціально-філософського дискурсу з
використанням потенціалу діалектики соціокультурного процесу.
Доведено, що синестезія – це здатність ідеального здійснення поза
реальним процесом, вираження і відтворення загального в його всезагальних
формах; це точка породження і входження в форму всезагальності. Як логічне
поняття, синестезія є результатом суспільної практики, яка змінює зовнішню
дійсність, знищує її зовнішню визначеність і робить її об’єктивною істиною.
З’ясовано, що синестезія, як специфічно розвинена чуттєва культура індивіда,
не випадковість, а цілісно схоплена й усвідомлена необхідність. Вона породжує
загально значущий соціокультурний продукт у формі індивідуального зсуву в
системі образів, створених попередньою діяльністю творчої уяви. Показано, що
зміст синестезії як принципу розвитку цілісності пізнавання та знання, творчої
діяльності та креативності мислення полягає у відображенні не чуттєвої
дійсності предметного світу, а у зміні способу відображення, способу уяви,
який містить можливість творчості. Творча уява як універсальна здатність
людини може сформуватися на синестезії – способі суб’єкт-об’єктної
діяльності індивіда. Образ наявних всезагальних форм діяльності існує
незалежно від свідомості і буття кожного окремого індивіда, який з
необхідністю орієнтований на наявність цих форм як абсолютної точки відліку;
форма явлена у почутті й протиставлена думці, історично окультурюється і
задається свідомості як уже визначений мисленням факт культурної історії, як
реальність. Розкрито поєднання індивідуальності сприйняття (синестезії) із
загальною нормою уяви, коли нова норма визначає себе як індивідуальне
відхилення, а індивідуальність сприйняття й уяви безпосередньо породжує
загальний продукт (ідеал, символ), який є логічним розвитком діалектики
соціокультурного процесу. Методологічний потенціал діалектики
соціокультурного процесу складає теоретичну основу визначення синестезії як
своєрідного новоутворення у просторі суперечливої взаємодії сприйняття й
уявлення, як форми і способу організації культури людської чуттєвості.
Розкрито потенціал категорії «синестезія» у розв’язання протиріч сучасної
соціокультурної реальності, яка визначається полімодальністю і
парадоксальністю сприйняття, посиленням проектного начала творчості
особистості.
В диссертации исследуется категория «синестезия» как критерий
культуры человеческой чувственности в контексте социально-философского
дискурса с использованием потенциала диалектики социокультурного
процесса.
Доказано, что синестезия – это способность идеального осуществления
поза реальным процессом, выражения и воспроизведения общего в его
всеобщих формах; это точка порождения и вхождения в форму всеобщности.
Как логическое понятие, синестезия является результатом общественной
практики. Выяснено, что синестезия, как специфически развитая чувственная
культура индивида, не случайность, а целостно схвачена и осознанная
необходимость. Она порождает общезначимый социокультурный продукт в
форме индивидуального смещения в системе образов, созданных предыдущей
деятельностью творческого воображения. Показано, что содержание синестезии
как принципа развития целостности познания и знания, творческой
деятельности и креативности мышления заключается в отображении не
чувствительной действительности предметного мира, а в изменении способа
отображения, способа воображения, содержащий возможность творчества.
Творческое воображение как универсальная способность человека может
сформироваться на синестезии – способе субъект-объектной деятельности
индивида. Образ всеобщих форм деятельности существует независимо от
сознания и бытия каждого отдельного индивида, с необходимостью
ориентирован на наличие этих форм как абсолютной точки отсчета; форма
явлена в чувстве и противопоставлена мнению, исторически окультуривается и
задается сознанию как уже определенный мышлением факт культурной
истории, как реальность. Раскрыто сочетание индивидуальности восприятия
(синестезии) с общей нормой воображения, когда новая норма определяет себя
как индивидуальное отклонение, а индивидуальность восприятия и
воображения непосредственно порождает общий продукт (идеал, символ),
который является логическим развитием диалектики социокультурного
процесса. Методологический потенциал диалектики социокультурного
процесса составляет теоретическую основу определения синестезии как
своеобразного новообразования в пространстве противоречивого
взаимодействия восприятия и представления, как формы и способа организации
культуры человеческой чувственности. Раскрыто потенциал категории
«синестезия» в решении противоречий современной социокультурной
реальности, которая определяется полимодальностью и парадоксальностью
восприятия, усилением проектного начала творчества личности.
The thesis examines the category of «synesthesia» as a criterion of culture of
human sensuality in the context of social-philosophical discourse using the potential
of dialectics of the socio and cultural process.
It is proved that synesthesia is the ability of ideal realization by the unreal
process, expression and reproduction of the common in its universal forms; it is the
point of generation and entry into the form of omniscience. As a logical concept,
synesthesia is the result of social practice, which changes the external reality,
destroys its external certainty and makes it an objective truth. It is found that
synesthesia, as specifically developed sensual culture of the individual, not an
accident, and holistically grasped and conscious need. It generates a generally
significant socio-cultural product in the form of an individual shift in the system of
images created by the previous activity of creative imagination. It is shown that the
content of synesthesia as a principle of the development of the integrity of cognitive
and knowledge, creative activity and creativity of thinking is displaying not the
sensual reality of the subject world, but the change the way of display, the way of
presentation, which contains the possibility of creativity. Creative imagination as a
universal human ability can be formed on synesthesia – a way of subject-object
activity of an individual. The image of the available universal forms of activity exists
independently of consciousness and existence of each individual, which is necessarily
focused on the presence of these forms as an absolute reference point; the form is
manifested in the sense and opposed to opinion, historically cultivated and set
consciousness as already defined by thinking fact of cultural history as reality. The
combination of individuality of perception (synesthesia) with the General norm of
imagination, when the new norm defines itself as an individual deviation, and the
individuality of perception and imagination directly gives rise to a universal product
(ideal, symbol), which is the logical development of the dialectics of the socio-
cultural process. The methodological potential of the dialectics of the socio-cultural
process is the theoretical basis for the definition of synesthesia as a kind of new
formation in the space of contradictory interaction, perception and representation as a
form and method of organizing the culture of human sensuality. It is revealed the
potential of the category «synesthesia» in solving the contradictions of modern socio-
cultural reality, which is determined by the polymodality and paradox of perception,
the strengthening of the design principle of creativity of the individual.
