В статье рассматривается ключевое представление сакраментологии о действительности, как о факте совершения таинства и его действенности, как о позитивном или негативном влиянии на принимающего в сравнительной перспективе трех основных направлений в христианстве – католичестве, православии и протестантизме. Показано, что главное отличие в понимании таинств заключается не в разном отношении к их сакраментальности или символичности, а в понимании динамики их действия. Доказывается, что действительность таинств по-разному понимается в исторических церквах и в протестантизме и основная дискуссия происходит по поводу участия или неучастия веры принимающего для того, чтобы таинство совершилось. Разные представления о действенности сакраментов (ex operе operato (совершения в силу самого действия) и ex fide operato (совершения в силу веры) приводят к необходимости рассматривать правовые
аспекты законности или незаконности священнодействия. В статье показано, что это понимание зависит в основном, от социально-исторического контекста каждой религиозной традиции и поэтому дискуссия о законности священнодействия не может стать общей площадкой для диалога. Более перспективным представляется переход в сакраментологии от инструментального дискурса о «передаваемой благодати» к языку «встречи» и «энкаунтера», что позволяет уйти от представления о действительности сакрамента к пониманию реальности встречи, оценивая произошла она или не произошла.
У статті розглядається ключове уявлення сакраментологіі про дійсність, як про факт здійснення
таїнства і його дієвості, як про позитивний або негативний вплив на приймаючого в порівняльній
перспективі трьох основних напрямків в християнстві – католицизм, православ’я і протестантизм. Показано, що головна відмінність в розумінні таїнств полягає не в різному ставленні до їх сакраментальності
або символічності, а в розумінні динаміки їх дії. Доводиться, що дійсність таїнств по-різному розуміється
в історичних церквах і в протестантизмі, і основна дискусія відбувається з приводу участі або неучасті
віри того, хто приймає для того, щоб таїнство здійснилося. Різні уявлення про дієвість сакраментів
(ex operе operato (здійснення в силу самої дії) і ex fide operato (здійснення в силу віри) призводять до
необхідності розглядати правові аспекти законності чи незаконності священнодійства. У статті показано, що це розуміння залежить в основному від соціально-історичного контексту кожної релігійної традиції
і тому дискусія про законність священнодійства не може стати спільним майданчиком для діалогу. Більш
перспективним видається перехід в сакраментології від інструментального дискурсу про «передану благодать» до мови «зустрічі» і «енкаунтера», що дозволяє відійти від уявлення про дійсність таїнства до
розуміння реальності зустрічі, оцінюючи сталася вона або не відбулася.
The article deals with the key representation of sacramentology about reality as a fact of performing the
sacrament and its effectiveness as a positive or negative influence on the host in the comparative perspective of
the three main directions in Christianity: Catholicism, Orthodoxy and Protestantism. It is shown that the main
difference in the understanding of the sacraments is not in a different attitude to their sacramentality or symbolism,
but in understanding the dynamics of their actions. It is proved that the validity of the sacraments is differently
understood in the historical churches and in Protestantism and the main discussion is about the participation or
non-participation of the believer’s faith in order for the sacrament to be accomplished. Different ideas about the
effectiveness of sacrament (ex opere operato) and ex fide operato (fulfillment by virtue of faith) lead to the need to
consider the legal aspects of the legality or illegality of the sacred action.The article shows that this understanding
depends mainly on the social the historical context of each religious tradition, and therefore the discussion of the
legality of the priesthood can not become a common platform for dialogue. The more promising is the transition
in the sacramentology from the instrumental discourse about “grace transmitted” to the language of “meeting”
and “Encounter”, which allows you to get away from the idea of Sacramento fact to understand the reality of the
meeting, commending it occurred or did not occur.
