Abstract:
Доля в українській поезії Т. Шевченка переважно детермінована (долю посилає Бог; мати своїй дитині долю не дає, а просить у вищих сил), мінлива (долю можна знайти, а можна занапастити), нещаслива, неприхильна (може карати). Таку долю окремої людини і всього українського народу поет спостерігає в житті та констатує в художній формі. Болісно переживаючи реальність, митець у своїй творчості синтезує минуле й сучасне та фокусується на майбутньому. Він бачить це майбутнє в умова поєднання долі та волі. Ці два концепти пов’язаніна трьох рівнях: доля людини, доля соціальної групи (козаків), доля України.