Соціалізація розглядається не як вертикальний тиск суспільства на особистість, а як горизонтальні взаємини комунікації між соціально більш досвідченими і соціально менш досвідченими особистостями. Проаналізовано низку механізмів соціалізації, що сприяють засвоєнню дитиною і людиною взагалі соціальних норм: примус, придушення, ізоляція, самообмеження, проекції, ідентифікація, інтроекція, емпатія, інтелектуалізація, раціоналізація, сублімація. Дія цих механізмів на особистість починається з доволі репресивних заходів з боку суспільства, і лише мірою часткового і поступового успішного навчання ці заходи стають все більш м’якими, поки нарешті не набувають позитивного і навіть привабливого характеру. Втім, така привабливість є важливою вимогою до соціалізації з самого початку її дії на особистість. Приховати і ослабити репресивну щодо особистості сутність засобів соціалізації покликана мова. Мова належить до мезочинників соціалізації порівняно з прямою міжособистісною взаємодією як мікрочинником (наприклад, у сім’ї) та макрочинниками, головним серед яких постає глобалізація. Проаналізовано особливості вторинної соціалізації на прикладі переходу особистості з однієї етнічної групи у іншу.
Социализация рассматривается не как вертикальное давление общества на личность, а как горизонтальные отношения коммуникации между социально более опытными и социально менее опытными личностями. Проанализирован ряд механизмов социализации, которые способствуют усвоению ребенком и человеком вообще социальных норм: принуждение, подавление, изоляция, самоограничение, проекции, идентификация, интроекция, эмпатия, интеллектуализация, рационализация, сублимация. Действие этих механизмов на личность начинается с довольно репрессивных мер со стороны общества, и лишь мерой частичного и постепенного успешного обучения эти меры становятся все более мягкими, пока наконец не приобретают положительный и даже привлекательный характер. Впрочем, такая привлекательность является важным требованием к социализации с самого начала ее действия на личность. Скрыть и ослабить репрессивную, относительно личности сущность средств социализации призвана речь. Язык относится к мезодействиям социализации в сравнении с прямым межличностным взаимодействием как микрофакторы (например, в семье) и макродействиям, главным среди которых стоит глобализация. Проанализированы особенности вторичной социализации на примере перехода личности с одной этнической группы в другую.
Socialization is considered not as a vertical pressure of society on a person, but as a horizontal relationship of communication between socially more experienced and socially less experienced individuals. A number of mechanisms of socialization that promotes the assimilation of social norms by the child and person in general are analyzed: coercion, suppression, isolation, self-restraint, projection, identification, introjection, empathy, intellectualization, rationalization, sublimation. The effect of these mechanisms on the person begins with quite repressive measures by the society, and only as the result of piecemeal and gradual successful training these measures become more soft until they finally become positive and even attractive. However, such an attraction is an important requirement for socialization from the very beginning of its action on the person. The language should conceal and weaken the repressive as to personality essence of these means of socialization. The language is mesofactor of socialization compared to the direct interpersonal interaction as a microfactor (for example, in the family) and macro-factors, the main among which is globalization. The peculiarities of secondary socialization are analyzed on the example of the transition of personality from one ethnic group to another.
