Релігійна освіта сьогодні знаходиться в
Україні на перетині декількох взаємно суперечливих тенденцій: це і відродження класичної
релігійної освіти у церковних організаціях,
яку за радянських часів доводилося частково обмежувати; і часткове повернення
до дорадянської практики релігійної освіти за межами церковних організацій; і зовсім новітні тенденції забезпечення новітньої релігійної освіти за
умов поліконфесійного, мультикультурного, постсекулярного суспільства.
Ці тенденції можна розглядати як умовно автономні, такі, що мають внутрішню
логіку, власний темп розвитку і власні цілі. Як найбільш поширена, традиційна
для України та інституційно розвинена конфесія православ’я має слугувати не
лише прикладом для розв’язання проблеми взаємовідношення конфесійних та не
конфесійних шляхів надання релігійної освіти, але і виступати базою для створення державної політики у цій сфері. Базовим у цьому питанні православ’я
має слугувати не з позицій надання йому штучних привілеїв порівняно з іншими
конфесіями, а завдяки використанню його соціального потенціалу, який має як
свій теоретичний, так і практичний виміри.
Религиозное образование сегодня находится в Украине на пересечении нескольких взаимно противоречащих тенденций: это и возрождение классического религиозного образования
в церковных организациях, которое в советское время приходилось частично ограничивать;
и частичное возвращение к досоветской практике религиозного образования за пределами
церковных организаций, и совсем новейшие тенденции обеспечения новейшего религиозного образования в условиях поликонфессионального, мультикультурного, постсекулярного
общества. Эти тенденции можно рассматривать как условно автономные, такие, которые
имеют внутреннюю логику, собственный темп развития и собственные цели. Как наиболее
распространенная, традиционная для Украины и институционально развитая конфессия
православие должно служить не только примером для решения проблемы взаимоотношения
конфессиональных и неконфессиональных путей предоставления религиозного образования, но и выступать базой для создания государственной политики в этой сфере. Базовым в
этом вопросе православие должно служить не с позиций предоставления ему искусственных
привилегий относительно других конфессий, а благодаря использованию его социального
потенциала, который имеет как свое теоретическое, так и практическое измерения.
The religious education in Ukraine today is on crossing a few mutually contradictory tendencies:
revival of the classical religious learning in church organizations, which in soviet time was partly
limited; partial returning to pre-soviet practice of religious education outside church organizations;
and quite the newest tendencies of providing of the newest religious education subject in context
of policonfessional, multicultural, post-secular societies. These tendencies can be examined as
conventionaly autonomous, such, which have internal logic, own rate of development and own aims.
Orthodoxy as most widespread, traditional for Ukraine and institutionally developed confession must
exemplify not only for the decision of problem of interrelation of confessional and non-confessional
ways of providing of religious education but also to come forward a base for creation of public policy
in this sphere. Orthodoxy should be basic in this question not from positions of grant him of artificial
privileges comparatively with other confessions, but due to the use of its social potential, which has
both the theoretical and practical aspects.
