У статті аналізується політика великих європейських країн– Франції, Англії, Австрії,
Росії, а також Туреччини щодо питання про можливість надання незалежності та політичної
самостійності Дунайським князівствам. Після закінчення Східної(Кримської) війни питання
об’єднання румунських земель набуває нового звучання та стає одним з головних у європейській
дипломатії. На жаль, жодна з європейських країн не бажала дійсного об’єднання румунських
земель, тому перші спроби вирішити це питання та провести вибори до самостійних урядів
закінчилися безрезультатно. Не зважаючи на умови Паризького миру(1856 р.) та наступні
розпорядження турецького уряду, вирішити це питання протягом1856–1857 рр. так і не
вдалося
В статье анализируется политика европейских государств– Франции, Англии, Австрии,
России, а также Турции в вопросе перспектив предоставления независимости и политической
самостоятельности Дунайским княжествам. После окончания Восточной (Крымской) войны вопрос объединения румынских земель получил новое звучание и стал одним из основных в европейской дипломатии. К сожалению, ни одна из европейских стан не хотела в реальности действительного объединения румынских земель, поэтому первые попытки решить этот
вопрос та провести выборы самостоятельного правительства закончились неудачей. Не смотря на условия Парижского мира (1856 г.) и последующие за этим указы турецкого правительства, решить данный вопрос на протяжении1856–1857 гг. так и не удалось
The article analyzes the policy of large European countries – France, Britain, Austria, Russia
and Turkey on the issue of providing independence and political autonomy of the Danubian
principalities. After the Eastern (Crimean) war, the issue of unification of the Romanian lands acquires
new meaning and becomes a major in European diplomacy. Unfortunately, none of the European
countries did not want the real unification of the Romanian lands, because the first attempt to address
this issue and to hold elections to autonomous governments ended inconclusively. Despite the terms of
the Paris Peace (1856) and subsequent disposal of the Turkish Government to address this issue during
the 1856-1857 biennium and failed
