The author describes the main methodical works of Cello teachers in the first half of the ХХth century musical pedagogy in the way of Cello art understanding as unanimity of education, training and professional development. The article is stressed that Cello pedagogy in the first half of the ХХth century was influenced by the work of the distinguished cellist P. Casals: a range of phrasing, intonation, and expressiveness that had not previously been thought possible, and made the cello an instrument of high purpose
The author points out that the innovative methodical aims by S. Kozolupov: rational finger techniques, masterful strokes, the system of positional transitions, cello playing tips and sounding. The original method of work with silent tools by Y. Polyanskiy, who changed the process of imparting the cello's starting skills, is considered. Works by V.Larchikov in which justifies general typologies of expressive means, principles and performance techniques like an arsenal of modern cellist’s is given.
У статті наголошується, що завдяки методичним працям видатних педагогів-віолончелістів першої половини ХХ ст., музична педагогіка наблизилась до вивчення віолончельного мистецтва в єдності виховання, навчання і професійного розвитку. З’ясовано, що віолончельна педагогіка першої половини ХХ ст. знаходилась під впливом творчості видатного віолончеліста П.Казальса, який здійснив революцію в галузі естетики свого інструменту. Розглянуто вплив психофізіологічної науки на вирішення проблеми організації виконавського апарату віолончеліста. Визначено новаторські методичні установки С.Козолупова: раціональні аплікатурні прийоми, віртуозні штрихи, система позиційних переходів тощо. Розглянуто цікаву і оригінальну методику роботи із беззвучними інструментами Ю.Полянського, яка докорінно перебудовує процес прищеплення віолончелістам відправних ігрових навичок. Відзначено роботи В.Ларчикова, в яких обґрунтовано загальну типологію виражальних засобів і виконавських прийомів, що знаходяться в арсеналі сучасного віолончеліста.
В статье отмечается, что благодаря методическим трудам выдающихся педагогов-виолончелистов первой половины ХХ ст. музыкальная педагогика подошла к изучению виолончельного искусства в единстве воспитания, обучения и профессионального развития. Выяснено, что виолончельная педагогика первой половины ХХ века находилась под влиянием творчества выдающегося виолончелиста П.Казальса, совершившего революцию в области эстетики своего инструмента. Рассмотрено влияние психофизиологической науки на решение проблемы организации исполнительского аппарата виолончелиста. Определены новаторские методические установки С.Козолупова: рациональные аппликатурные приемы, виртуозные штрихи, система позиционных переходов. Расмотрена интересная и оригинальная методика работы с беззвучными инструментами Ю.Полянского, которая пересматривает процесс привития виолончелистам начальных игровых навыков. Отмечены работы В.Ларчикова, в которых обосновано общую типологию выразительных средств и исполнительских приемов, находящихся в арсенале современного виолончелиста.