Дана наукова публікація присвячена аналізу законодавчого та доктринального підходів до визначення порядку затвердження мирової угоди у цивільному судочинстві, усуненні прогалин та неточностей, які в них містяться і спробі пошуку варіантів розвантаження судової системи, шляхом дослідження можливостей виконання медіаційних функцій нотаріальними органами, зокрема й щодо затвердження угод, укладених за наслідками їх успішної реалізації.
Значна завантаженість судової системи, потреба затрати часових та енергетичних ресурсів суддями при стимулюванні сторін до мирного вирішення спору та здійснення контрольних функцій при затвердженні мирових угод зумовили актуальність пошуку альтернативних варіантів врегулювання спорів, які виступають предметом судового розгляду, зокрема, досліджена перспектива делегування функцій затвердження мирових угод нотаріальним органам. В роботі доведено, що правова природа мирової угоди зумовлює потребу її судового затвердження і неможливим видається застосування нотаріального засвідчення, оскільки мирова угода має не лише матеріальне, а й процесуальне призначення – припинення провадження у справі, тобто розпорядження сторонами об’єктом процесу за допомогою укладення мирової угоди тягне закінчення процесу і перешкоджає повторному зверненню до суду між тими ж сторонами, з тим самим предметом і з тих самих підстав, що не може бути вирішене без участі суду. В публікації звернено увагу, що корінь питання щодо перспектив інституту затвердження мирової угоди не лише судом, а й іншими компетентними органами, на кшталт нотаріусів, лежить в площині запровадження та застосування медіаційних процедур, які є актуальним продуктом правотворення та правозастосування нашого часу. Далі проведено аналіз поняття та змісту угод за результатами медіації і здійснено їх чітке відмежування від мирових угод, що привело до формулювання висновку про перспективність удосконалення форми угод за результатами медіації, які маючи матеріально-правовий характер цілком можуть посвідчуватися нотаріально і навіть укладатися за сприяння нотаріуса, який виступатиме медіатором, за умови проходження ними базової необхідної підготовки. Обґрунтовано, що таке нотаріальне посвідчення матиме ряд практичних переваг, і в тому числі вирішить проблему примусового виконання угод за результатами медіації, котре можна буде реалізувати на підставі здійснення виконавчого напису нотаріуса. Наостанок в публікації закцентовано увагу на практичних особливостях реалізації судом повноваження щодо затвердження мирових угод та деяких законодавчих неточностях в їх регламентації.
This scientific publication is devoted to the analysis of legislative and doctrinal approaches to the determination of the procedure for approving a settlement agreement in civil proceedings, the elimination of gaps and inaccuracies contained in them. An attempt to find options to relieve the judicial system, by studying the possibilities of performing mediation functions by notary bodies, in particular, regarding the approval of agreements, concluded as a result of their successful implementation. The significant workload of the judicial system, the need to spend time and energy resources by judges in stimulating the parties to a peaceful resolution of the dispute and the implementation of control functions in the approval of settlement agreements led to the urgency of finding alternative options for the settlement of disputes. They are the subject of court proceedings, in particular, the prospect of delegating the functions of approving settlement agreements was investigated notary authorities. The work proves that the legal nature of the settlement agreement determines the need for its judicial approval and it seems impossible to use notarial certification, since the settlement agreement has not only a material, but also a procedural purpose. The termination of the proceedings in the case, the object’s disposition of the process by parties through the conclusion of a settlement agreement delays the end of the process and prevents repeated appeals to the court between the same parties, with the same subject and on the same grounds, which cannot be resolved without the participation of the court. The publication draws attention to the fact that the root of the issue regarding the institution's prospects for approval of the settlement agreement not only by the court, but also by other competent bodies, such as notaries, lies in the level of introduction and application of mediation procedures, which are an actual product of law-making and law enforcement of our time. Further, an analysis of the concept and content of agreements based on the results of mediation was carried out and their clear separation from settlement agreements was carried out, which led to the formulation of a conclusion about the perspective of improving the form of agreements based on the results of mediation, which, having a material and legal nature, can be notarized and even concluded with the assistance of a notary, who will act as a mediator, provided by basic necessary training. It is substantiated that such a notarial certificate will have a number of practical advantages, including solving the problem of forced execution of agreements as a result of mediation, which can be implemented on the basis of the execution of a notary's executive inscription.
Finally, the publication focuses on the practical features of the court's exercise of authority to approve settlement agreements and some legislative inaccuracies in their regulation.
