У статті проаналізовано місто Славутич як взірець міста майбутнього у радянській комуністичній ідеології. Розглянуто історію та причину появи міста – від початку 1970-х та побудови Чорнобильської АЕС та міста Прип’ять до техногенної катастрофи на атомній електростанції, проєктування та будівництва Славутича та розпаду Радянського Союзу. Описано містобудівні, архітектурні, мистецькі та історичні особливості Славутича, зокрема унікальні квартали міста: Тбіліський, Бакинський, Єреванський, Вільнюський, Ризький, Талліннський, Чернігівський, Київський, Печерський, Добринінський, Поліський (раніше – Московський), Дніпровський (раніше – Білгородський), Деснянський (раніше – Ленінградський, згодом Невський). Виявлено інноваційні підходи, які були використані у проєктуванні та будівництві міста, зокрема: загальне гуманістичне планування міста радіальним типом, широко розвинена соціальна інфраструктура у кварталах (освітні заклади, заклади соціальної інфраструктури, сквери), збереження лісових дерев під час будівництва та перша у Радянському Союзі система велодоріжок. Детально простежено, як мистецькі національні особливості різних республік (Грузинська РСР, Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Литовська РСР, Латвійська РСР, Естонська РСР), що брали участь у будівництві міста, увиразнюють міський простір Славутича на противагу типовій радянській стандартизації усього, що пов’язано з мистецтвом і архітектурою зокрема. Проаналізовано, як радянська пропаганда використовувала побудову міста за 2 роки, участь у побудові багатьох республік як потужні символи непорушності економіки СРСР та «дружби народів» на фоні глибокої економічної кризи та протестних настроїв населення у другій половині 1980-х. Визначено, як місто розвивається сьогодні та чому варто серйозно вважати його унікальним архітектурним музеєм під відкритим небом та цінним для української спадщини.
The article analyzes the city of Slavutych as a model of the city of the future in Soviet communist ideology. The history and reasons for the city's emergence are considered – from the early 1970s and the construction of the Chornobyl nuclear power-plant and the city of Prypiat to the man-made disaster at the nuclear power-plant, the design and construction of Slavutych, and the collapse of the Soviet Union. The author describes urban planning, architectural, artistic, and historical features of Slavutych, including the city's unique quarters: Tbilisi, Baku, Yerevan, Vilnius, Riga, Tallinn, Chernihiv, Kyiv, Pechersk, Dobryninsky, Polissia (formerly Moscow), Dniprovsky (formerly Belgorod), Desniansky (formerly Leningrad, later Nevsky). Innovative approaches that were used in the design and construction of the city were identified, in particular: general humanistic radial layout of the city, widely developed social infrastructure in the quarters (educational institutions, social infrastructure, squares), preservation of forest trees during construction, and the first system of bicycle paths in the Soviet Union. The article describes in detail how the artistic national peculiarities of different republics (Georgian SSR, Azerbaijan SSR, Armenian SSR, Lithuanian SSR, Latvian SSR, Estonian SSR) that participated in the construction of the city emphasize the urban space of Slavutych as opposed to the typical Soviet standardization of everything related to art and architecture in particular. The article analyzes how Soviet propaganda used the construction of the city in 2 years, participation in the construction of many republics, as powerful symbols of the inviolability of the USSR economy and "friendship of nations" against the background of a deep economic crisis and protest moods of the people in the second half of the 1980s. The article describes how the city is developing today and why it should be considered a unique open-air architectural museum valuable for Ukrainian heritage.
