У статті розглядаються окремі аспекти реалізації ідей педагогіки партнерства у системі відносин «педагог» – «дитина». Наголошено на тому, що наставництво є найбільш чутливий до потреб і проблем дитини формат відносин. Проаналізовано та розглянуто питання реалізації педагогічного наставництва в роботі з дітьми дошкільного віку. Акцентовано на доцільності вивчення означеного питання в контексті здійснення педагогом соціально-педагогічної діяльності, яка є невід’ємною частиною його професійних функцій. Визначено, що у роботі з дошкільниками наставництво виглядає як серія педагогічних взаємодій на широкій соціально-особистісній основі, спрямованих на забезпечення гармонійного протікання формування особистості дитини, її соціалізації та індивідуалізації у соціально-культурному просторі закладу дошкільної освіти. Педагог- наставник може виконувати важливу роль у формуванні особистості дитини, яка належить до категорії проблемних. Зазначено, що ефективна соціально-педагогічна робота педагога неможлива глибокого вивчення суті проблемної ситуації та її причин, визначення індивідуальних особливостей особистості дитини, її соціально-психологічного потенціалу. Автором стверджується, що комплексне використання практик педагогічного наставництва створює всі умови для забезпечення саморозвитку, самоствердження особистості дитини, формування її позитивної Я-концепції. Розкрито моральний зміст наставницької діяльності, який полягає у тому, що педагог спрямовує свої зусилля на активізацію сил кожного з вихованців та своїх власних. Визначено, що найбільш поширеними методами досягнення поставленої мети у процесі педагогічного наставництва є супровід, підтримка, демонстрація, захист. З’ясовано найбільш комфортні для дитини ролі, які виконує педагог-наставник: тьютор, фасилітатор, консультант, тренер, модератор, медіатор. Зазначено, яким саме вимогам повинен відповідати педагог з метою досягнення найкращого результату у наставницькій діяльності.
The article considers certain aspects of the implementation of the ideas of partnership pedagogy in the system of “teacher” – “child” relations. It is emphasized that mentoring is the most sensitive to the needs and problems of the child. The issue of implementation of pedagogical mentoring in work with preschool children was analyzed and considered. Emphasis is placed on the expediency of studying this issue in the context of the teacher's social-pedagogical activity, which is an integral part of his professional functions. It was determined that in working with preschoolers, mentoring looks like a series of pedagogical interactions on a broad socio-personal basis, aimed at ensuring the harmonious development of the child's personality, his socialization and individualization in the socio-cultural space of the preschool education institution. A teacher-mentor can play an important role in shaping the personality of a child who belongs to the category of problems. It is noted that the effective socio-pedagogical work of the teacher is impossible to deeply study the essence of the problematic situation and its causes, to determine the individual characteristics of the child's personality, his socio-psychological potential.
The author claims that the comprehensive use of pedagogical mentoring practices creates all the conditions for ensuring self-development, self-affirmation of the child's personality, and the formation of his positive self-concept. The moral content of the mentoring activity is revealed, which consists in the fact that the teacher directs his efforts to activate the strengths of each of the pupils and his own. It was determined that the most common methods of achieving the set goal in the process of pedagogical mentoring are accompaniment, support, demonstration, and protection. The most comfortable roles for the child, performed by the teacher-mentor: tutor, facilitator, consultant, trainer, moderator, mediator, have been clarified. It is specified what requirements a teacher must meet in order to achieve the best result in mentoring activities.
