Світогляд як модель реальності: богословський і релігієзнавчо-філософський аналіз

Abstract

У дисертації вперше у вітчизняній філософії, богослов’ї і релігієзнавстві здійсненопарадигма комплексний аналіз феномену світогляду як моделі реальності із застосуванням функціонально-субститутивного підходу. Визначено його підставу і базові методологічні принципи. Запропоновано авторську концепцію множинності картин світу в межах функціонально-компонентного розуміння світогляду. Представлена філософська й епістемологічна аргументація неможливостi їх протиставлення та однакової вкоріненості в бутті. Обґрунтовано, що, на відміну від релятивістської теорії, верифікація свiтоглядiв не потребує їх співвідношення між собою. У дослідженні доведено тезу про ключову роль семіотичного та культурного форматування уявлень про реальність. У дисертації висвітлено входження постметафізичного дискурсу в філософію і богослов'я ХХ-ХХI століть. Виявлено значний зсув критеріїв атеїстичної ідентифікації, що уможливило визначити симетричність світоглядних структур на прикладі формально опозиційних систем – християнства й атеїзму. Послідовно проведено аналіз світоглядних положень у різних дослідницьких підходах: матеріалістичному і релігійному. У цьому ключі запропоновано аналіз фундаментальних положень світогляду, а саме: сенс життя, онтологія свідомості, рівні сприйняття «Я», самоідентифікація, екзистенційна криза, співвідношення наукової методології і світоглядних передумов тощо. Детально розглянута структура інтроспективного досвіду свідомості, проблематика ціннісних підстав і комунікативних характеристик в кожному з підходів. У тому ж методологічному арсеналі досліджені методи верифікації світоглядних положень, розкриті психічні процеси, що представляють багато теоретичних та практичних положень релігійного світогляду психологічно достатніми, тобто таких, що не вимагають реального існування Бога. Встановлено, що кожна з моделей реальності має своє валентне поле понять, досвіду та його інтерпретації. Аргументовано проведено тезу про те, що взаємна критика світоглядів є системним елементом фундування власного смислового континууму, що не представляє собою епістемологічної цінності поза межами кожного конкретного світогляду. Відсутність положення мета-позиції, яка б дозволяла представити адекватну карту співвідношення світоглядів, в релігійному дискурсі вирішується введенням фігури Сприймаючого (Бога), яка репрезентує філософський і практичний простір для градації світоглядних цінностей і пріоритетів. В роботі досліджені різні аспекти процесів експлікації, популяризації і зіткнення світоглядів. Всі вони по-різному модифікують їх базові посилки у відповідності з завданнями соціалізації. Таким чином, світогляд не існує як статична теоретична конструкція. Теоретизація й обґрунтування аксіологічних інтенцій в архітектоніці свідомості індивідуумів народжує апологетичний рівень світогляду. В їх зіткненні простежено компаративістську лакуну між кон'юнкцією аксіоматики і когеренцією теорії. Вперше в українській філософії та богослов’ї проведений епістемологічний аналіз світоглядної дискусії як модусу взаємосприйняття різних парадигм мислення. Встановлено специфіку аргументації, її формальний і екзистенціальний аспекти. Це дозволило виявити систематичне зміщення світоглядної дискусії в квазідоказове поле аргументації. Обґрунтовано, що дослідження форм і стратегій співвіднесення парадигмальних аксіом може мислитися тільки як звільнена від аргументації маніфестація свідомості, що є найбільш ефективним шляхом подолання світоглядного антагонізму. Головною умовою такого співвіднесення парадигмальних положень повинна бути незахищеність проголошуваних аксіом, їх неспотвореннність апологетичним модусом.

В диссертации впервые в отечественной философии, богословии и религиоведении осуществлён комплексный анализ феномена мировоззрения как модели реальности с применением функционально-субститутивного подхода. Определены его основание и базовые методологические принципы. Предложена авторская концепция множественности картин мира в рамках функциональнокомпонентного понимание мировоззрения. Представлена философская и эпистемологическая аргументация их непротивопоставимости и равной укоренённости в бытии. Обосновано, что в отличие от релятивистской теории, их верификация не нуждается в их соотношении между собой. В продолжение всего исследования доказан тезис о ключевой роли семиотического и культурного форматирования представлений о реальности. В диссертации исследовано вхождение постметафизического дискурса в философию и богословие ХХ-ХХI веков. Выявлено значительное смещение критериев атеистической идентификации, что позволило определить инвариантность мировоззренческих структур на примере формально оппозиционных систем: христианства и атеизма. Автор последовательно проводит анализ мировоззренческих положений в разных исследовательских подходах: материалистическом и религиозном. В этом ключе дан анализ фундаментальных положений мировоззрения, таких как: смысл жизни, онтология сознания, уровни восприятия «Я», самоидентификация, экзистенциальный кризис, соотношение научной методологии и мировоззренческих предпосылок, и т.д. Детально рассмотрена структура интроспективного опыта сознания, проблематика ценностных оснований и коммуникативных характеристик в каждом из подходов. В том же методологическом арсенале исследованы методы верификации мировоззренческих положений, вскрыты психические процессы, представляющие многие теоретические и практические положения религиозного мировоззрения психологически достаточными, то есть не требующими реального существования Бога. Установлено, что каждая из моделей реальности имеет своё валентное поле понятий, опыта и его интерпретации. Автор аргументировано проводит тезис о том, что взаимная критика мировоззрений есть системный элемент фундирования собственного смыслового континуума, не представляющий собой эпистемологической ценности вне рамок каждого конкретного мировоззрения. Отсутствие положения мета-позиции, которая бы позволяла представить адекватную карту соотношения мировоззрений, решается в религиозном дискурсе введением фигуры Воспринимающего (Бога), которая представляет философское и практическое пространство для градации мировоззренческих ценностей и приоритетов. В работе исследованы различные аспекты процессов экспликации, популяризации и столкновения мировоззрений. Все они по-разному модифицируют их базовые посылки в соответствие с задачами социализации. Таким образом, мировоззрение не существует как статическая теоретическая конструкция. Теоретизация и обоснование аксиологических интенций в архитектонике сознания индивидуумов рождает апологетический уровень мировоззрения. В их столкновении отслежена компаративистская лакуна между конъюнкцией аксиоматики и когеренцией теории. Впервые в отечественной философии и богословии проведён эпистемологический анализ мировоззренческой дискуссии как модуса взаимовосприятия различных парадигм мышления. Установлена специфика аргументации, её формальный и экзистенциальный аспекты. Это позволило выявить систематическое смещение мировоззренческой дискуссии в квазидоказательное поле аргументации. Обосновано, что исследование форм и стратегий соотнесения парадигмальных аксиом может мыслиться только как освобождённая от аргументации манифестация сознания, что является наиболее эффективным путём преодоления мировоззренческого антагонизма. Главным условием такого соотнесения парадигмальных положений должна быть незащищённость провозглашаемых аксиом, их неискажённость апологетическим модусом.

In the thesis for the first time in the national philosophy, theology and religious studies a comprehensive analysis of the worldview phenomenon as a model of reality with the use of a functional and substitutive approach was carried out. Its basis and basic methodological principles are determined. The author proposed the concept of a plurality of the worldview within the functional component understanding of the worldview. The philosophical and epistemological argumentation of their non-opposability and equal rootedness in being is presented. It has been substantiated that, unlike the relativistic theory, their verification does not need their relationship with each other. In continuation of the entire study, the thesis about the key role of semiotic and cultural formatting of ideas about reality has been proved. In the thesis, the occurrence of post-metaphysical discourse in philosophy and theology of the XX-XXI centuries is investigated. A significant shift in the criteria of atheistic identification was revealed, which made it possible to determine the invariance of ideological structures on the example of formally opposition systems: Christianity and atheism. The author consistently analyzes worldviews in various research approaches: materialistic and religious. In this vein, an analysis of the fundamental provisions of the worldview such as the meaning of life, the ontology of consciousness, the levels of “I” perception, self-identification, existential crisis, the relationship of scientific methodology and ideological prerequisites, etc. is given. The structure of the introspective experience of consciousness, the problematic of value bases and communicative characteristics in each of the approaches are considered in detail. In the same methodological arsenal, the methods of verification of ideological positions are investigated, mental processes are uncovered, and they represent many theoretical and practical provisions of the religious worldview, which are psychologically sufficient, that is, they do not require the real existence of God. It is established that each of the models of reality has its own valence field of concepts, experience and its interpretation. The author convincingly holds the thesis that mutual criticism of worldviews is a systemic element in the foundation of one’s own semantic continuum, which is not an epistemological value outside of each specific worldview. The absence of a meta-position that would allow an adequate map of worldviews to be presented is solved in religious discourse by introducing the figure of the Perceiver (God), which represents the philosophical and practical space for the gradation of ideological values and priorities. Various aspects of the explication, popularization and confrontation of worldviews are studied in the paper. All of them modify their basic assumptions in different ways in accordance with the tasks of socialization. Thus, a worldview does not exist as a static theoretical construct. Theorization and substantiation of axiological intentions in the architectonics of the individuals’ consciousness gives rise to an apologetic level of the worldview. In their confrontation, a comparative lacuna between the conjunction of axiomatics and the coherence of theory was tracked. For the first time in the national philosophy and theology, an epistemological analysis of the ideological discussion as a mode of mutual perception of various thinking paradigms was carried out. The specificity of argumentation and its formal and existential aspects are established. This made it possible to reveal a systematic displacement of the ideological discussion in the quasi-indicative field of argumentation. It is substantiated, that the study of forms and strategies of correlating paradigmatic axioms can only be thought of as a manifestation of consciousness freed from argumentation, which is the most effective way of overcoming ideological antagonism. The main condition for such a correlation of paradigmatic positions should be the vulnerability of the axioms proclaimed, their undistorted apologetic modus.