Філософування переживає сьогодні складні й
водночас плідні концептуально образні метамор
фози. Проблематизація його сягнула того діапазону, коли впевненість у продуктивності мисленнєвих зу силь сполучається зі спалахами самозречення. Ця ситуація набуває подвійної гостроти у пост тоталітарному інтелектуальному просторі, де зміна одновекторного стилю філософування поєдну ється зі спокусами постмодерну, який ставить під сумнів стратегію будь якого «аналітичного фундаменталізму». Але ж зрозу міло, що розважливу альтернативу останньому становить не «антианалі тизм», а нові обрії філософської аналітичності, які можна віднайти тільки на
шляхах відродження й оновлення практик рефлектування. Якими б вони не були, вони мають непідмінну антропокреативну мету — допомогти сучасній людині бути у злагоді зі світом та з самою собою. Аналізові окресленої ситуації присвячена дана стаття.
Philosophy is running through the complex, but at the same time fruitful conceptual and imaginable metamorphoses at the modern time. Its problemat ic reached the range, when confidence in profitability of thought combines with the splash of self renunciation. This situation is getting more acute in the post totalitarian intellectual space, where the change of one vector style of Philo
sophy is combined with the post modern one, which cast doubt on any strategy of «analytical fundamentalism». It is obvious that the reasonable alternative to the last one is not «an antianalytizm», but the new forms of philosophical ana lytic. It is possible to find them out only regenerating and renewing the reflec tion practices. No matter what kind they are, but they have unchangeable anthropo creative purpose — to help contemporary human being to live in
peace with the surrounded world and himself.
The article is devoted to the analysis of the above mentioned problem.
