Проаналізовано значення постмодерного тлумачення проблеми «Іншого» у процесі формування бажання та конструювання горизонту реальності. Традиція модерну пропонує підхід, з якого власне з’являється твердження, що бажання, як філософський концепт,пов’язане з категоріями субєкт–об’єкт: бажаючий суб’єкт, бажаний об’єкт. Епоха постмодерну привносить певні зміни. На арену виходить Бажання, як бажання бажати «чогось»: Бажання уможливлення невідомої, але потенційно можливої реальності. Таке Бажання, яке з’являється за рахунок «Іншого», як певної структури людської свідомості, що відкриває об’єкт для пізнання і виступає провокатором до формування світу більш наближеного до реальності; світ де «Інший» спокушає на бажання бажати через тло власного маргінального світу, що наче шлейф тягнеться за ним та неухильно провокує свідомість до пізнання.
The tradition of modernity offers an approach to understanding the concepts of desire and this philosophical concept relates to the subject–object categories: the desired subject, desired object. Postmodern brings some changes and clarity. In the of philosophical discourse, there is a desire, as, Desire Desire «something»: Desire as a manifestation of the possibility
of yet unknown, but the potential of the Reality. This desire appears at the expense of «the Other» as a kind of structure of human consciousness, that opens the object of knowledge and acts against the formation of an agent provocateur of the world more close to reality; the world where the «Another» is seducing like wanting to own a marginal background, that stretches behind him and provokes consciousness on cognition.
Традиция модерна предлагает определенный подход к пониманию понятия желания и этот философский концепт связывает с субъект–объектными категориями: желаемый субъект, желанный объект. Эпоха постмодерна привносит определенные изменения и ясность. На арене философского дискурса появляется Желание, в качестве Желания Желать «что–либо»; Желание как проявление возможности еще неизвестной, но потенциальной Реальности. Это Желание появляется за счет «Другого», как некой структуры
человеческого сознания, что открывает субъект познания и
выступает провокатором в отношении формирования мира более приближенного к Реальности; мира, где «Другой» соблазняет на Желание Желать, через собственный маргинальный фон, что тянется за ним и провоцирует сознание к познанию.