В даній статті проводиться аналіз науково-теоретичних та емпіричних досліджень проблеми самоставлення, як емоційного компоненту самосвідомості, в період юнацтва. Юнацький вік визначається як критичний період переходу від дитинства до ранної дорослості, і триває від 17 до 21 року. Головними особистісними новоутвореннями даного періоду є поява свідомого "Я", виникнення рефлексії, свідомість своїх мотивів, моральна самооцінка, структурування світогляду, самовизначення особистості, професійне самовизначення, розвиток стійкої Я-концепції. Визначений зміст вияву самоставлення як емоційної складової Я-концепції особистості, що переживається через аутосимпатію, самоповагу, загальну самоефективність і глобальне самоставлення. Ставлення до себе може переживатися як позитивне узгоджене, суперечливе і негативне. Наведені результати емпіричного дослідження психологічних особливостей самоставлення в юнацькому віці. Визначено, що значна частина юнаків має умовно позитивне (суперечливе) самоставлення. Отримані дані зумовили необхідність розробки психокорекційної програми з підвищення позитивного безумовного самоставлення. Враховуючи специфіку досліджуваного психічного явища, спираючись на основні принципи гуманістичної та позитивної психології, когнітивного і поведінкового напрямків психології методологічною основою психокорекційної роботи з учасниками експериментальної групи нами була обрана розвиваюча (діалогічна) стратегія. Відповідно віковим особливостям студентів юнацького віку та результатам сучасних емпіричних досліджень визначені структура і зміст психокорекційного тренінгу, визначена специфіка спрямованості змісту кожного компоненту програми. Психокорекційна програма складається з чотирьох модулів, відповідно до структурно-динамічної моделі нашого дослідження: афективний, когнітивний, поведінковий та системоутворючий. Здійснювався цілеспрямований вплив на підвищення рівню позитивного самоставлення через його компоненти, шляхом формуючого впливу на провідні критерії через емпіричні кореляти.
В данной статье проводится анализ научно-теоретических и эмпирических исследований проблемы самоотношения, как эмоционального компонента самосознания, в период юношества. Юношеский возраст определяется как критический период перехода от детства к ранней взрослости, и длится от 17 до 21 года. Главными личностными новообразованиями данного периода является появление сознательного "Я", возникновение рефлексии, сознание своих мотивов, нравственная самооценка, структурирование мировоззрения, самоопределение личности, профессиональное самоопределение, развитие устойчивой Я-концепции. Самоотношение как эмоциональная составляющая Я-концепции личности, переживается через аутосимпатию, самоуважение, общую самоэффективность и глобальное самоотношение. Отношение к себе может переживаться как положительное согласованное, противоречивое и отрицательное. Приведенные результаты эмпирического исследования психологических особенностей самоотношения в юношеском возрасте. Определено, что значительная часть юношей имеет условно положительное (противоречивое) самоотношения. Полученные данные обусловили необходимость разработки психокоррекционной программы по повышению положительного безусловного самоотношения. Учитывая специфику исследуемого психического явления, опираясь на основные принципы гуманистической и позитивной психологии, когнитивного и поведенческого направлений психологи, методологической основой психокоррекционной работы нами была выбрана развивающая (диалогическая) стратегия. Согласно возрастным особенностям студентов юношеского возраста и результатам современных эмпирических исследований определены структура и содержание психокоррекционного тренинга, определена специфика направленности содержания каждого компонента программы. Психокоррекционная программа состоит из четырех модулей, согласно структурно-динамической модели нашего исследования: аффективный, когнитивный, поведенческий и системообразующий. Осуществлялось целенаправленное воздействие на повышение уровня положительного самоотношения через его компоненты, путем формирующего воздействия на ведущие критерии через эмпирические корреляты.
This article analyzes the scientific-theoretical and empirical studies of the problem of self-attitude, as an emotional component of self-awareness, during the period of adolescence. Youth age is defined as a critical period of transition from childhood to early adulthood, and lasts from 17 to 21 years. The main personal neoplasms of this period are the emergence of a conscious "I", the emergence of reflection, the consciousness of one's motives, moral self-esteem, the structuring of the world outlook, the self-determination of a person, professional self-determination, the development of a stable self-concept. Self-attitude as an emotional component self-concept of personality, is experienced through autosympathy, self-esteem, overall self-efficacy and global self-relationship. Attitudes toward oneself can be experienced as positive coherent, contradictory and negative. The resulted results of empirical research of psychological features of self-relation in youthful age. It is determined that a significant number of young men have a conditionally positive (contradictory) self-relationship. The data obtained made it necessary to develop a psycho-correctional program to increase the positive unconditional self-relationship. Taking into account the specificity of the psychic phenomenon under investigation, relying on the basic principles of humanistic and positive psychology, cognitive and behavioral psychologists, we chose the developmental (dialogical) strategy as the methodological basis of psychocorrectional work. According to the age features of students of adolescence and the results of modern empirical studies, the structure and content of psychocorrectional training is defined, and the specificity of the orientation of the content of each component of the program is determined. The psychocorrection program consists of four modules, according to the structural-dynamic model of our research: affective, cognitive, behavioral and system-forming. A purposeful influence on the increase in the level of positive self-relation through its components was carried out, by shaping the leading criteria through empirical correlates.
