У дисертації досліджується особливість та суперечливість соціально-політичної трансформації суспільства, історичні, політичні, етнічні та культурні
тенденції розвитку націотворення і державності. Суспільно-державні,
адміністративні, етнічні, національні та регіонально-територіальні процеси в
Україні потребують значного теоретико-прикладного опрацювання і
застосування європейських концепцій інтеграції, децентралізації, регіоналізму,
субсидіарності тощо як засобів підвищення ефективності державного
управління. Європейські теорії та моделі інтеграції і децентралізації
конкурують між собою, проте при комплексному розгляді вони дозволяють по-
новому поглянути на процеси і рамки інтеграції України в європейські
структури, особливо в Європейському Союзі (ЄС). Визначено, що регіональна
інтеграція – це особлива форма інтеграції, обмежена територіальними або
геополітичними рамками. Згідно загальній думці провідних фахівців у цій
галузі, найуспішніше і динамічно регіональна інтеграція здійснюється завдяки
зусиллям ЄС.
Європейська інтегративна традиція припускає, що ЄС повинен бути
союзом держав і громадян з чітко ідентифікованими межами повноважень
центральних інститутів та децентралізацією. Це припускає зрушення від
договорів до конституції, де повноваження, згідно принципу субсидіарності, розділені між ЄС, державами-членами і регіонами. Існують загальні
закономірності соціального, державного та економічного розвитку, що набули
поширення у соціальній практиці, переважно, у контексті боротьби проти
гегемонії та централізованого бюрократизму і у критичному аналізі причин
соціально-економічних існуючих успіхів та невдач у розвитку і впровадженні
моделей інтеграційності, децентралізації і самоврядування регіонів й територій.
При цьому передбачається, що сторони добровільно і свідомо відмовляться від
свого політичного суверенітету і самостійності. Основним стимулом, що
знаходиться в основі цієї нормативно-пояснювальної моделі, визначально є
національна безпека. Найуспішніше і динамічно регіональна інтеграція
здійснюється завдяки зусиллям Європейського Союзу (ЄС). Тому немає нічого
дивовижного в тому, що велика частина соціально-економічних теорій та
практик суспільного розвитку і державного будівництва, котрі аналізують
процеси регіональної інтеграції, спираються на європейський досвід. Не
дивлячись на критику, що спрямувалася на них, усі без виключення класичні
теорії інтеграції частково пояснювали або, принаймні, відображали процес, що
відбувається в Європі.
Ідеї, форми та тенденції інтеграційності і децентралізації завжди був
частиною європейської конструкції. У той же час ЄС, безумовно, не є
класичною федерацією чи конфедерацією. Нові європейські договори
ознаменували явне зрушення від економічної конфедерації до повнішого
багатофункціонального інтегративного союзу. Це ще тим більше вірно для ЄС,
стратегія розвитку якого не є статичною, абсолютною, але постійно
еволюціонує і перебуває у стані динамічної рівноваги. Таким чином, ЄС можна
назвати інтегративним об’єднанням нового типу. У зв’язку з цим можна вже
отримати деякі уроки з перших паростків інтеграції ЄС-Україна, аналізуючи
нормативно-пояснювальну модель цього процесу.
В диссертации исследуется особенность и противоречивость социально-политической трансформации общества, исторические, политические,
этнические и культурные тенденции развития нации и государственности в
Украине. Общественно-государственные, административные, этнические,
национальные и регионально-территориальные процессы в Украине требуют
значительного теоретико-прикладного проработки и применения европейских концепций интеграции, децентрализации, регионализации, субсидиарности и т.
п. как средств повышения эффективности государственного управления.
Европейские теории и модели интеграции и децентрализации конкурируют
между собой, однако при комплексном рассмотрении они позволяют по-новому
взглянуть на процессы и рамки интеграции Украины в европейские структуры,
особенно в Европейском Союзе (ЕС). Определено, что региональная
интеграция – это особая форма интеграции, ограниченная территориальными
либо геополитическими рамками. Согласно общему мнению ведущих
специалистов в этой области, наиболее успешно и динамично региональная
интеграция осуществляется благодаря усилиям ЕС.
Европейская интегративная традиция предполагает, что ЕС должен быть
союзом государств и граждан с четко идентифицированными границами
полномочий центральных институтов и децентрализацией. Это предполагает
сдвиг от договоров к конституции, где полномочия, согласно принципу
субсидиарности, разделенные между ЕС, государствами-членами и регионами.
Существуют общие закономерности социального, государственного и
экономического развития, они были сформулированы, главным образом, в
борьбе против гегемонии и централизованного бюрократизма и в критическом
анализе причин социально-экономических существующих успехов и неудач в
развитии и внедрении моделей интеграционности, децентрализации и
самоуправления регионов и территорий. При этом предполагается, что стороны
добровольно и сознательно откажутся от своего политического суверенитета и
самостоятельности. Основным стимулом, который находится в основе этой
нормативно-объяснительной модели, определяющей является национальная
безопасность. Наиболее успешно и динамично региональная интеграция
осуществляется благодаря усилиям Европейского Союза (ЕС). Поэтому нет
ничего удивительного в том, что большая часть социально-экономических
теорий и практик общественного развития и государственного строительства,
которые анализируют процессы региональной интеграции, опираются на
европейский опыт. Не смотря на критику, которая устремилась на них, все без
исключения классические теории интеграции частично объясняли или, по
крайней мере, отражали процесс, что происходит в Европе.
Идеи, формы и тенденции интеграционности и децентрализации всегда
был частью европейской конструкции. В то же время ЕС, безусловно, не
является классической федерацией или конфедерацией. Новые европейские
договоры ознаменовали явный сдвиг от экономической конфедерации до
полного многофункционального интегративного союза. Это еще тем более
верно для ЕС, стратегия развития которого не является статическим,
абсолютным, но постоянно эволюционирует и находится в состоянии
динамического равновесия. Таким образом, ЕС можно назвать интеграционным
объединением нового типа. В связи с этим можно уже получить некоторые
уроки первых ростков интеграции ЕС-Украина, анализируя нормативно-объяснительную модель этого процесса.
In the dissertation, the peculiarity and inconsistency of the socio-political
transformation of society, historical, political, ethnic and cultural trends in the
development of the nation and statehood in Ukraine is investigated. The complexity
of the transitional processes is analyzed, which, on the one hand, strengthens the
regulatory role of the state, and on the other hand, the development of civil society
implies the denationalization of social institutions, the reduction of state influence on
them. The mechanisms of stabilization and destructiveness in the processes of the
national state are investigated. Social-state, administrative, ethnic, national and
regional-territorial processes in Ukraine require significant theoretical and applied
study and application of European concepts of integration, decentralization,
regionalization, subsidies, etc. as a means of improving the efficiency of public
administration. European theories and models of integration and decentralization
compete with each other, but when considered comprehensively, they allow a fresh
look at the processes and frameworks of Ukraine's integration into European
structures, especially in the European Union (EU). It is determined that regional
integration is a special form of integration, limited by the territorial or geopolitical
framework. According to the General opinion of the leading experts in this field, the
most successful and dynamic regional integration is due to the efforts of the EU.
The European integrative tradition suggests that the EU should be a Union of
States and citizens with clearly identified boundaries of powers of Central institutions
and decentralization. This implies a shift from treaties to a Constitution in which
powers, according to the principle of default, are divided among the EU, member
States and regions. There are common laws of social, state and economic
development, they were formulated mainly in the fight against hegemony and
centralized bureaucracy and critical analysis of the causes of socio-economic
successes and failures in the development and implementation of models of
integration, decentralization and self-government of regions and territories. It is
assumed that the parties will voluntarily and deliberately renounce their political
sovereignty and independence. The main incentive, which is the basis of this
normative-explanatory model, the decisive factor is national security. Regional
integration has been most successful and dynamic through the efforts of the European
Union (EU). Therefore, it is not surprising that most of the social and economic
theories and practices of social development and state-building, which analyze the
processes of regional integration, are based on European experience. Despite the
criticism that directed at them, all classical theories of integration, without exception,
partially explained or at least reflected the process that is taking place in Europe. Ideas, forms and trends of integrativity and decentralization have always been
part of the European design. At the same time, the EU is certainly not a classic
Federation or Confederation. The new European treaties marked a clear shift from an
economic Confederation to a full multifunctional integration Union. This is all the
more true for the EU, whose development strategy is not static, absolute, but
constantly evolving and in a state of dynamic equilibrium. Thus, the EU can be called
an integration Association of a new type. In this regard, it is already possible to
receive some lessons of the first sprouts of EU-Ukraine integration, analyzing the
regulatory and explanatory model of this process.
