Короткий опис(реферат):
Починаючи з кінця 19-го ст., художній стиль був однією з провідних категорій в
історико-художніх розвідках. Поступово сформувалася відома схема європейської історії
мистецтва: романський стиль, готика, стиль Відродження, бароко, класицизм, романтизм,
реалізм, символізм (модернізм). Більш детальна розробка емпіричного матеріалу
мистецтва Ренесансу, Нового часу, культури модернізму й постмодернізму
продемонструвала невідповідність зазначеної схеми фактам художньої історії. Були
висловлені констатації зникнення феномену стилю на сучасному етапі мистецького
процесу та пропозиції відмовитися від використання поняття “стиль” у дослідженнях
історії мистецтва.
Здійсненний автором аналіз арт-практики модернізму та постмодернізму демонструє
принципову можливість стильового тлумачення проблемного періоду. В якості вирішення
проблеми у монографії пропонується розглядати “стилі” Відродження та Нового часу як
модуси єдиного стилю.
Оскільки стильовий підхід не вичерпав себе, є сенс його розвивати. У роботі
вводяться та розробляються поняття, що характеризують матерію та зміст твору, подібно
до того, як “основні поняття історії мистецтва” Г. Вьолфліна характеризують форму.
Тобто, пропонується, поряд з формальними, використовувати змістовні й матеріальні
категорії стилю.
