Стаття висвітлює основні передумови появи та розвитку концепції "смерті автора", звертаючи увагу на історико-філософський та соціокультурний контекст. Першопоштовхом до появи цього феномену вважається зміна світоглядної парадигми: у класичну дихотомію "мислення-реальність" входить елемент мови, котра стає більше, ніж інструментом на тлі тези про взаємовплив мови та мислення. Автор визначає, що "смерть автора" стала закономірним породженням постмодерної культури, котра розвивалася на тлі руйнування ідеалів та відмови від існуючих смисложиттєвих орієнтирів. Прослідковуючи тенденції її розвитку, стаття звертає увагу на такі історичні події, як падіння Берлінської стіни та Червоний травень у Франції. Автор у класичному розумінні залишався пережитком епохи віри в єдиний ідеал та особистість, тому його "смерть" залишалася лише питанням часу. Вона органічно утворилася на полі боротьби з буржуазним мисленням у Ролана Барта та відмовою від суб’єктивності у Мішеля Фуко. Тому, "смерть автора" є елементом провокативності та духу заперечення Постмодерну.
Статья освещает основные предпосылки появления и развития концепции "смерти автора", обращая внимание на историко-философский и социокультурный контекст. Первотолчком к появлению этого феномена считается изменение мировоззренческой парадигмы: в классическую дихотомию "мышление-реальность" входит элемент языка, который становится больше, чем инструментом на фоне тезиса о взаимовлиянии языка и мышления.
Автор определяет, что "смерть автора" стала закономерным порождением постмодернистской культуры, которая развивалась на фоне разрушения идеалов и отказа от существующих смысложизненных ориентиров. Прослеживая тенденции ее развития, статья обращает внимание на такие исторические события, как падение Берлинской стены и Красный май во Франции. Автор в классическом понимании оставался пережитком эпохи веры в единый идеал и личность, поэтому его "смерть" оставалась лишь вопросом времени. Она органично образовалась на поле борьбы с буржуазным мышлением у Ролана Барта и отказом от субъективности у Мишеля Фуко. Поэтому, "смерть автора" является элементом провокативности и духа отрицания Постмодерна.
The article highlights the main preconditions for the emergence and development of the concept of "death of the author", paying attention to the historical-philosophical and socio-cultural context. The first impetus to the appearance of this phenomenon is the change in the ideological paradigm: in the classical dichotomy, "thinking-reality" is an element of language, which becomes more than an instrument on the background of the thesis on the mutual influence of language and thinking. The author determines that "the death of the author" has become a logical product of a postmodern culture, which developed against the background of the destruction of ideals and the abandonment of the existing semisilient landmarks. Following the trends in its development, the article draws attention to such historical events as the fall of the Berlin Wall and the Reds of May in France. The author in the classical sense remained a relic of the era of faith in a single ideal and personality, so his "death" remained only a matter of time. It was organically formed on the field of struggle against bourgeois thinking in Roland Barthe and the refusal of subjectivity from Michel Foucault. Therefore, "the death of the author" is an element of the provocative and postmodern denial spirit.
