У досліджені здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз трансформацій
ідейно-політичної інституціалізованої риторики сучасного російського православ’я,
пропонованих у її межах оновлених наративів, ідеологічних міфологем та
геополітичних стратегій. Доведено, що ідейно-політична риторика сучасного
російського православ’я як єдиний дискурс сформована патріархом Кирилом під час
його керівництва Відділом зовнішніх церковних відносин РПЦ та у перші роки
правління (2009-2011) на хвилі переходу від консервативної до фундаменталістської
ідеології. Сформована ідейно-політична риторика є, за своїм характером, постмодерним маніпулятивним симулякром, який абсолютизує Росію з усіма її
культурно-цивілізаційними особливостями як мета-цінність. Засобом розвитку
цього світу є риторична та ідеологічна мобілізація, спрямована на неоконсервативну
революцію та встановлення «м’якої теократії». Виправданням для цього утопічного
проекту стають потреби збереження Росії як центру «руського світу», стрижня
православ’я та майбутнього центру всього християнського світу, у протистоянні
Заходу з його моделями релігійного і світського життя. Для країн ближнього
зарубіжжя ідейно-політична риторика сучасного російського православ'я нав'язує
реваншистський проект «руського світу», який пропонується як актуалізація
загального простору вживання російської мови і культури, панування російського
типу православ'я, поширення російських традицій державності і суспільного життя.
Обґрунтовано, що сьогодні втіленням абсолютного добра в риториці РПЦ стає
російський народ як носій особливих моральних і культурних якостей, втіленням
зла стають Захід та Україна. Кульмінацію боротьби добра і зла речники РПЦ
вбачають у «геноциді» російського народу в сусідніх із Росією країнах. У ролі
спасителя у риториці спікерів РПЦ виступає сам російський народ, перемога якого
можлива тоді, коли Європа прийме ідеали російського «солідаризму» в якості
єдиного можливого шляху розвитку в майбутньому. Таким чином, політизація
релігійного дискурсу в РПЦ досягає свого завершення в етнофілетизмі та
націоналістичній версії імперіалізму, оскільки у межах цього дискурсу релігійне
повністю розчиняється у національному.
В исследовании осуществлен философско-религиоведческий анализ
трансформаций идейно-политической институциализированной риторики
современного русского православия, предлагаемых в пределах ее обновленных
нарративов, идеологических мифологем и геополитических стратегий. Доказано,
что идейно-политическая риторика современного русского православия как единый
дискурс сформирована патриархом Кириллом во время его руководства Отделом
внешних церковных связей РПЦ и в первые годы правления (2009-2011) на волне
перехода от консервативной к фундаменталистской идеологии. Сложившаяся
идейно-политическая риторика, по своему характеру, является постмодерным
манипулятивным симулякром, который абсолютизирует Россию со всеми ее
культурно-цивилизационными особенностями как мета-ценность. Средством
развития этого мира является риторическая и идеологическая мобилизация,
направленная на неоконсервативную революцию и установление «мягкой
теократии». Оправданием для этого утопического проекта становятся потребности
сохранения России как центра русского мира, стержня православия и будущего
центра всего христианского мира, в противостоянии Западу с его моделями
религиозной и светской жизни. Для стран ближнего зарубежья идейно-политическая
риторика современного русского православия навязывает реваншистский проект
«русского мира», который предлагается как актуализация общего пространства
употребления русского языка и культуры, господства русского типа православия,
распространения русских традиций государственности и общественной жизни.
Обосновано, что сегодня воплощением абсолютного добра в риторике РПЦ
становится русский народ, как носитель особых нравственных и культурных
качеств, воплощением зла становятся Запад и Украины. Кульминацию борьбы добра
и зла спикеры РПЦ видят в «геноциде» русского народа в соседних с Россией
странах. В качестве спасителя в риторике спикеров РПЦ выступает сам русский
народ, победа которого возможна тогда, когда Европа примет идеалы российского
«солидаризма» в качестве единственного возможного пути развития в будущем.
Таким образом, политизация религиозного дискурса в РПЦ достигает своего
завершения в этнофилетизме и националистической версии империализма,
поскольку в рамках этого дискурса религиозное полностью растворяется в
национальном.
In the studied made philosophical and religious analysis of ideological and
political transformations institutionalized rhetoric of modern Russian Orthodoxy, in its
proposed updated within narratives, ideological myths and geopolitical strategies. It is
proved that the ideological and political rhetoric of the modern Russian Orthodoxy as the
only discourse formed Patriarch Kirill during his leadership of the Department for External
Church Relations of the Russian Orthodox Church and the early years of the reign (2009-
2011) in the wake of the transition to conservative fundamentalist ideology. The current
ideological and political rhetoric is, by its nature, manipulative postmodern simulacrum
that absolutizes Russia with all its cultural and civilizational features as meta-value. The
means of this world is rhetorical and ideological mobilization aimed at the
neoconservative revolution and the establishment of "soft theocracy". The justification for
this utopian project are the need to preserve Russia as the Russian center of world
Orthodoxy and future core center of the Christian world in its confrontation with Western
models of religious and social life. For the countries of the near abroad, the ideological
and political rhetoric of modern Russian Orthodoxy imposes a revanchist project of the
"Russian world", which is proposed as an actualization of the common space for the use of
the Russian language and culture, the dominance of the Russian type of Orthodoxy, the
spread of Russian traditions of statehood and social life. Proved that today the embodiment
of absolute good rhetoric ROC is the Russian people as a carrier specific moral and
cultural qualities, are the embodiment of evil and West Ukraine. The culmination of the
struggle between good and evil spokespersons ROC see the "genocide" of the Russian
people and Russia in neighboring countries. In the role of savior of rhetoric speakers ROC
stands alone Russian people, victory is possible if Europe accepts the ideals of Russian
"solidarity" as the only possible way forward in the future. Thus, the politicization of
religious discourse in the ROC reaches its completion in ethnophyletism and nationalist
version of imperialism, because within this religious discourse is completely dissolved in
the national. In opposition to the West Patriarch Kirill was forced to withdraw from the
Orthodox council, which was, among other things, condemned the Orthodox
fundamentalism. Confronting "open" the Orthodox Patriarchate of Constantinople and its
allies of "closed" Orthodoxy ROC has become systematic. That conflict has caused
geopolitical framework and competition for primacy in the Orthodox world and a leading
role in the conservative camp of traditional Christianity, and is associated with the struggle
for Ukraine. The most influential intellectual leaders of modern Russian Orthodox
liberalism is Olga Sedakova and Andrew Desnitsky consistently develop a theology of
ecumenism and openness to society Orthodoxy, Orthodox tradition enrich world culture
heritage.
