Статтю присвячено дослідженню статусу
людини в картині світу, що притаманна постнекласичній науці, однією з характерних рис якої постає людиномірність. Людина виступає у процесі
пізнання не в якості лише раціонального суб’єкта,
що пізнає, але й як власне людська особистість у
всій повноті її проявів. Згідно постнекласичному
типу наукової раціональності, пізнання завжди є
суб’єктним і здійснюється з певної позиції, що не є тотожним суб’єктивності
пізнавальних результатів. Світ, яким він постає науковцю, що пізнає, виявляється сукупністю подій, укладених у межах обрію, доступного спостерігачеві.
Останнє поняття точно визначало статус суб’єкта класичної науки; проте
вже некласика трансформує суб’єкта, перетворюючи його на діяча: результати його пізнання виявляються однозначно детермінованими засобами його діяльності. Нарешті, в постнекласичній науці суб’єкт пізнання набуває статусу
метаспостерігача, який творчо осмислює спостережуване – та створює на
його основі цілісний образ світу.
Статья посвящена исследованию статуса человека в картине мира постнеклассической науки, одной из характерных черт которой является человекомерность. Человек выступает в процессе познания не в качестве только рационального субъекта, но как человеческая личность во всей полноте её качеств.
Согласно постнеклассическому типу научной рациональности, познание всегда субъектно и осуществляется с определённой позиции, что не тождественно
субъективизму познавательных результатов. Мир, который предстаёт перед
познающим его учёным, оказывается совокупностью событий, положенных в пределах горизонта, доступного наблюдателю. Последнее понятие точно
определяло статус субъекта классической науки, однако уже неклассика трансформирует субъекта, превращая его в актора: результаты познания детерминируются средствами его деятельности. В постнеклассической же науке субъект
познания обретает статус метанаблюдателя, творчески осмысливающего наблюдаемое и создающего на этой основе целостный образ мира.
The article is dedicated to the investigation of the status of human person
in the world-picture peculiar to the post-non-classical science that has human-
dimensionality as one of its major features. Human person appears in the process of
scientific knowledge not as just rational cognizing subject but as a human personality
per se, in all the fullness of its qualities, identities, and manifestations. According to the
post-non-classical type of scientific rationality, scientific knowledge possesses inherent
subjectness as it is being carried out from a specific position and in a certain perspective
– however, such a feature does not contradict to the scientific objectivity as the
epistemological ideal of science, as ‘subjectness’ is not identical to ‘subjectivity’. In its
turn, the world as it appears in front of scientific knowledge, is found to be a collection
of all events that happen inside the limits of a horizon accessible to the observer –
the subject of knowledge who resides at the center of this world. The notion of ‘the
observer’ was an apt definition for the status of human subject under the classical type
of scientific rationality. Non-classical paradigm transforms the subject by turning it into
the actor – even if he or she still remains outside of the results of scientific knowledge,
those results are found to be determined by the means of his or her activity. Finally,
under the perspective of post-non-classical science, the subject of knowledge obtains
the status of meta-observer, who is able to creatively evaluate what he or she observes –
and constitute an image of the world based on that evaluation. If the classical observer
was in fact alienated from what he or she observes, appearing as a side spectator of
the events that happen without any relation to his or her will, then the meta-observer
combines the position of the outer spectator with that of the insider, who is interested
in those events and feels some affection for the world.
