В статті висувається теза про те, що сучасна освіта перебуває у стані інституційної кризи. Зміст цієї кризи визначається як деструкція
усталеного культурного покликання освіти і заперечення його з боку метаморфоз сучасної соціальності. Їх загальним знаменником є втрата дієвості соціальним проектом
модерну з властивими йому універсальними зазіханнями та імперативами.
Глобальний світ є світом неспростовних відмінностей. Він за визначенням не
припускає можливості універсального соціального проекту. Розглядаються
головні особливості сучасної глобалізованої соціальності, як от мережність,
сингулярність, інформаціональність. Суспільство завжди існувало як певна
соціальна структура. Натомість, мережа дезавуює структуру. Там, де було
розмаїття складаючих ціле елементів, постає потенційно необмежена сукупність рівнозначних місць – точок входу/виходу з мережі. Ці точки потенційно
необмежені, оскільки не задані властивостями самої мережі, а утворюються
безпосередньо актом участі в ній. Сама ж участь-неучасть у мережі є актом
сингулярності, а не функцією самої мережі. Відтак щодо мережі та сукупності її позицій кожна сингулярність є метапозицією. Вона фіксує такий стан
людського існування, коли активність та загалом життєдіяльність людини
переходить у режим входу-виходу в різні системи контактів, що передбачає
де-субстантивацію особи. Єдина правдива мережа для сингулярності – це сукупність її власних залученостей до мереж. Спродукована нею сукупність –
сума залученостей – є власна мережа цієї ось сингулярності. Це – її правдива ідентичність. Ретроспективно сингулярність є третім (після самості та
ідентичності) форматом існування модерної людини. Безпосередньо вона є продуктом розпаду (анігіляції) мас. Водночас тут маємо перехід від суспільства
мобілізацій до суспільства мобільності. Ці глибокі зміни в характері сучасної
соціальності підривають смислові основи інституту освіти та освітніх практик. Виникає необхідність нового соціального проекту, який міг би утворити
смисловий горизонт для інституційної переінсталяції сучасної освіти.
В статье выдвигается тезис о том, что современное образование находится в состоянии институционального кризиса. Содержание этого кризиса
определяется как деструкция устойчивого культурного призвания образования и отрицание его со стороны метаморфоз современной социальности. Их общим знаменателем является потеря действенности социальным проектом модерна с присущими ему универсальными посягательствами и императивами. Глобальный мир является миром неустранимых различий. Он
по определению не предполагает возможности универсального социального проекта. Рассматриваются главные особенности современной глобализованной социальности, такие как сетевость, сингулярность, информациональность. Общество всегда существовало как определенная социальная
структура. В свою очередь, сеть дезавуирует структуру. Там, где было разнообразие составляющих целое элементов, возникает потенциально неограниченная совокупность равнозначных мест – точек входа / выхода из сети.
Эти точки потенциально неограниченны, поскольку не заданы свойствами
самой сети, а образуются непосредственно актом участия в ней. Само же
участие-неучастие в сети является актом сингулярности, а не функцией самой сети. Поэтому относительно сети и совокупности ее позиций каждая
сингулярность является метапозицией. Она фиксирует такое состояние человеческого существования, когда активность и в целом жизнедеятельность
человека переходит в режим входа-выхода в различные системы контактов,
предусматривает де-субстантивацию личности. Единственная правдивая
сеть для сингулярности – это совокупность ее собственных вовлеченностей
в сети. Выработанная ею совокупность – сумма вовлеченностей – является собственной сетью этой вот сингулярности. Это – ее подлинная идентичность. Ретроспективно сингулярность является третьим (после самости
и идентичности) форматом существования модерного человека. Непосредственно она является продуктом распада (аннигиляции) масс. В то же
время здесь имеем переход от общества мобилизаций к обществу мобильности. Эти глубокие изменения современной социальности подрывают
смысловые основы института образования и образовательных практик.
Возникает необходимость нового социального проекта, который мог бы задать смысловой горизонт для институциональной переинсталяции современного образования.
The article argues that modern education is in a state of institutional crisis.
The content of this crisis is defined as the destruction of sustainable cultural vocation education and denial of it by the metamorphosis of modern sociality. Their
common denominator is the loss of effectiveness of the social project of modernity
with its inherent universal assaults and imperatives. The global world is a world of
difference fatal. By definition, it does not imply the possibility of a universal social
project. We consider the main features of the modern globalized sociality, such as
network, singularity of informational. Society has always existed as a distinct social structure. In turn, the network disavows structure. Where was the diversity of the
elements constituting a whole, there is a potentially unlimited set of equivalent
places
– entry / exit points of the network. These points are potentially unlimited,
because it does not set the properties of the network, and are formed directly act
to participate in it. The participation and non-participation in the network is an
act of singularity, and not a function of the network itself. Therefore, with respect
to the network and the aggregate of its positions each singularity is metaposition.
It captures a state of human existence, and when the activity of the whole human
activity enters the entry-exit system to various contacts, provides de-substantivation
personality. The only true network for the singularity – a combination of its own
involvement in the network. Generated its totality – the sum involved – this
is a private network that’s singularity. It is – its true identity. In retrospect, the
singularity is the third (after the self and identity) format of the modern human
existence. Directly it is a decay product (annihilation) of the masses. At the same
time, we have here the transition from society mobilizations to society mobility.
These profound changes in contemporary social sense undermine the foundations
of the Institute of Education and educational practices. There is a need for a new
social project that would set meaningful horizon for institutional reinstallation
contemporary education.
