Завданням даної статті є усвідомлення сутності й плюральності
філософських практик в контексті креативної дії в сучасних освіті і культурі.
Говорячи про плюральність філософських практик, робиться
висновок, що не буває однієї-єдиної правильної філософської практики, їх завжди багато. Пропонується
класифікація на основі двох груп параметрів:
• “Академічні – неакадемічні” філософські практики.
• “Публічні – непублічні” філософські практики.
В результаті маємо чотири варіанти філософських практик і, відповідно, креативної дії в них:
1. Академічні публічні філософські практики (наприклад, публічні лекції або філософські есе викладачів чи
вчених, філософські радіо- і телепрограми, які вони ведуть).
2. Академічні непублічні філософські практики (наприклад, філософські проєкти, що обговорюються в
студентській групі).
3. Неакадемічні публічні філософські практики (наприклад, виступ людини без філософської освіти на
світоглядні теми).
4. Неакадемічні та непублічні філософські практики (наприклад, філософський щоденник, есе або
афоризми, написані “в стіл” для зняття екзистенціальної напруги).
В кожному з цих варіантів можлива креативна дія, якщо дієвець набуває особистісного та філософського
світогляду. Але саме академізм, який присутній в філософських практиках, наповнює креативну дію як
системністю, так і креативністю
The task of this article is to realize the essence and plurality of philosophical practices
in the context of creative action in modern education and culture in general.
Speaking about the plurality of philosophical practices, we first of all state
that there is no single correct philosophical practice, there are always many of them. However, we should find an
obvious principle for their classification. I propose to make the classification based on two groups of parameters:
• “Academic - non-academic” philosophical practices.
• “Public - non-public” philosophical practices.
As a result, we have four options for philosophical practices and, accordingly, creative action in them:
1. Academic public philosophical practices (for example, public lectures or philosophical essays by teachers or
scientists, philosophical radio and television programs that they conduct).
2. Academic non-public philosophical practices (for example, philosophical projects discussed in a student group).
3. Non-academic public philosophical practices (for example, a speech by a person without philosophical education
on worldview topics).
4. Non-academic and non-public philosophical practices (for example, a philosophical diary, essays or aphorisms
written “on the table” to relieve existential tension).
In each of these options, creative action is possible if the actor acquires a personal and philosophical worldview.
But it is the academicism that is present in philosophical practices that fills creative action with both systematicity and
creativity.
