У статті розглядається проблема дискурсу як інтердисциплінарного феномена, оскільки віднедавна це поняття поширилося в багатьох гуманітарних наукових дисциплінах – філософії, соціології, психології, культурології, педагогіці, літературознавстві, лінгвістиці тощо, що свідчить про загальну тенденцію до інтеграційних процесів у сучасній науці.
Проаналізовано стан дослідження дискурсу в комунікативному, когнітивному, культурологічному та дидактичному аспектах. Описано його основні наукові інтерпретації та характерні категорійні ознаки.
Дискурс є видом і продуктом людської діяльності, тому його розуміють як складний когнітивно-комунікативний механізм і розглядають як процес і результат мисленнєво-мовленнєвої діяльності носіїв мови, відбиття їх індивідуальних картин світу, що містять як суб’єктивні, так й об’єктивні (національні) особливості світобачення.
Найбільш досліджуваним дискурс є в комунікативному аспекті, бо це насамперед мовне (мовленнєве) явище, інструмент міжособистісної, групової, масової та міжкультурної комунікації. Вивчення дискурсу в когнітивному аспекті активізувалося лише на початку ХХІ ст. Дослідження дискурсу в культурологічному та дидактичному аспектах досі не набуло активної стадії, хоча такі погляди на цей феномен є вкрай важливими, оскільки дискурс відображає національну специфіку певної культури та є ефективним інструментом навчання мов.
Доведено, що поняття дискурсу, яке віднедавна набуло поширення в багатьох гуманітарних науках і стало інтердисциплінарним, незважаючи на значну кількість праць у галузі дискурсології, є остаточно не визначеним, амбівалентним і потребує подальшого уточнення його дефініції. Дослідження дискурсу в комунікативному аспекті має значні досягнення, проте проблема його розуміння як статичного (дискурс – текст) і динамічного (дискурс – комунікація, інтеракція) явища залишається відкритою.
The article deals with the problem of discourse as an interdisciplinary phenomenon, since this concept has recently spread in many humanitarian scientific disciplines – philosophy, sociology, psychology, cultural studies, pedagogy, literary studies, linguistics, etc. It testifies to the general tendency for integration processes in modern science.
The state of discourse studies in communicative, cognitive, cultural, and didactic aspects is analysed. Its main scientific interpretations and characteristic categorical features are described.
Discourse is a type and product of human activity, so it is understood as a cognitive-communicative mechanism. It is considered as a process and result of mental-speech activity of native speakers, a reflection of their individual worldviews, containing both subjective and objective (national) peculiarities.
The most investigated discourse is in the communicative aspect, since it is first and foremost a lingual phenomenon, a tool of interpersonal, group, mass, and intercultural communication. The study of discourse in the cognitive aspect was intensified only in the early 21st century. The study of discourse in cultural and didactic aspects has not yet been active, although such views on this phenomenon are extremely important because discourse reflects the national specificity of a particular culture and is an important tool for learning languages.
It is proved that the concept of discourse, which has recently become widespread in many humanities and has become interdisciplinary, despite a significant number of works in the field of discourse studies, is not finally defined, ambivalent and requires further clarification of its definition. The study of discourse in the communicative aspect has made significant achievements, but the problem of understanding it as a static (discourse – text) and dynamic (discourse – communication, interaction) phenomenon remains open.
