Технологія бачення: специфіка взаємодії науки та мистецтва в західноєвропейській культурі модерної доби (ХV–XVII ст.)

Abstract

В епоху Відродження та Нового часу формується тип теоретичного знання, який створює передумови для сучасної науки. По-перше, це об’єктивно-предметне спрямування, якого набувають наукові дослідження, починаючи з епохи Відродження, де предметом вивчення стає конкретний матеріальний взірець або система, на відміну від абстрактних феноменів попередніх епох. По-друге, це способи набуття досвіду. Для дослідника модерної доби вирішального значення набуває роль сенсорного відчуття як засобу верифікації теоретичної концепції (звідси техніка сумніву в Монтеня і Декарта) і, як наслідок – необхідність технологій, які дозволяють «розширити» відчуття. Зокрема, самоствердження особистості та абсолютизація людського розуму призводить до переосмислення не лише ролі людини у світі загалом, але також складників людської особистості, наслідком чого є зміна структури самого досвіду, а саме: виникає прагнення бачити явища в їх реальності, тобто на основі сенсорної вірогідності, що стає для доби Нового часу одним з основних критеріїв формування досвіду. Показовим у даному відношенні є, зокрема, те, що М. Кемп, аналізуючи трактат Леона-Баттісти Альберті, присвячений перспективі, характеризує останній саме як «геометрію бачення», але чи не найбільш характерним прикладом взаємодії науки та мистецтва є застосування зображення як «пристрою» фіксації результатів наукового спостереження, тобто співпраця Галілео Галілея та художників того часу, яка полягала в тому, щоб відтворити побачене через телескоп. Аналогічним чином, для наук, які не використовують математичну мову, зображення стає фактично головним засобом моделювання об’єкта вивчення та джерелом достовірного знання. Зокрема, зображення набуває ключового значення для таких наук, як анатомія, зоологія, географія та геологія, а також картографія. У цьому сенсі зображення, побудоване на основі перспективи та законів оптики, а тим самим, відповідно, наділене функцією верифікації здійснюваної ним презентації, інтегрується в наукову практику, включаючись у науковий експеримент як модель досліджуваного об’єкта, а також виступаючи як документ, який фіксує і репрезентує результат дослідження.

In the Renaissance and the Modern Age, a type of theoretical knowledge was formed, which created the prerequisites for modern science. Firstly, it is an objectively specific direction that scientific research takes, since the Renaissance, where the subject of study is a concrete material model or system, in contrast to the abstract phenomena of previous eras. Secondly, these are new ways to gain experience. For the researcher of the modern era, the role of sensory sensation as a means of verifying a theoretical concept (hence the technique of doubt in Montaigne and Descartes) and, as a result, the need for technologies that allow “expanding” sensations is of decisive importance. In particular, the self-affirmation of the individual and the absolutization of the human reason leads to a rethinking not only of the role of a person in the world as a whole, but also of the components of the human personality, which results in a change in the structure of the experience itself, namely: there is a desire to see phenomena in their reality, that is, on the basis of sensory probability, which becomes one of the main criteria for the formation of experience for the modern era. It is indicative in this regard, in particular, that M. Kemp, analyzing Leon-Battista Alberti’s treatise on perspective, characterizes the latter precisely as “the geometry of vision”, but perhaps the most characteristic example of the interaction of science and art is the use of the image as a “device” for recording the results of scientific observation, there is a collaboration between Galileo Galilei and artists of that time, which consisted in recreating what he saw through a telescope. Similarly, for sciences that do not use mathematical language, the image becomes, in fact, the main means of modeling the object of study and a source of reliable knowledge. In particular, the image is becoming of key importance for such sciences as anatomy, zoology, geography and geology, as well as cartography. In this sense, the image, built on the basis of perspective and the laws of optics, and thus, accordingly, endowed with the function of verifying the presentation of depicted object, is integrated into scientific practice, being included in a scientific experiment as a model of the object under study, as well as acting as a document that records and represents the result of the research.