Протистояння митрополита Антонія (Храповецького) українізації церкви як відзеркалення настроїв єпископату доби перших національно-визвольних змагань українського народу 1917 – 1920 років

Abstract

В пропонованій статті оприлюднені результати аналізу зовнішніх та внутрішніх мотивів і дій митрополита Київського Антонія (Храповецького). В пропонованій статті розкрито трансформацію обставин, в яких опинився проросійський єпископат українських єпархій в умовах революції та розгортання перших національно-визвольних змагань українського народу 1917 – 1920 рр. Будучи етнічно та світоглядно російськими, єпископи українських єпархій вбачали найбільшу загрозу своєму існуванню насамперед в українському національному церковному русі. Саме тому проросійсько налаштоване духовенство вбачало в будь-яких проявах українського національного церковного Відродження найбільшу загрозу для свого існування, а тому не давало згоди навіть найменші українізації. В умовах Української Держави Павла Петровича Скоропадського, що сповідувала консервативні цінності, які були близькі проросійському духовенству, держава та українська церква сприймалася взагалі як явища тимчасові, на які не варто зважати, а лише використовувати на свою користь. Як результат такого підходу стало творення української церковної автономії в межах Української Держави Павла Петровича Скоропадського. Такий стан речей задовольняв з одного боку міністра ісповідань Української Держави Василя Зеньківського, який не бажав автокефалії, але прагнув церковної автономії української церкви в рамках російського церковного простору, а з іншого боку – суттєвим чином посилював позиції проросійського єпископату українських єпархій в рамках терен колишньої імперії, де звичні церковні інститути стрімко розвалювалися, а ставлення нової влади більшовиків до церкви було вкрай негативне.

The proposed article publishes the results of the analysis of the external and internal motives and actions of Metropolitan Anthony (Khrapovetsky) of Kyiv. The proposed article reveals the transformation of the circumstances in which the pro-Russian episcopate of Ukrainian dioceses found itself in the conditions of the revolution and the unfolding of the first national liberation struggles of the Ukrainian people in 1917-1920. Being ethnically and ideologically Russian, the bishops of Ukrainian dioceses saw the greatest threat to their existence primarily in the Ukrainian national church movement. That is why the pro-Russian clergy saw any manifestations of the Ukrainian national church revival as the greatest threat to their existence, and therefore did not consent to even the slightest Ukrainization. In the conditions of the Ukrainian State of Pavlo Petrovych Skoropadsky, which professed conservative values that were close to the pro-Russian clergy, the state and the Ukrainian Church were generally perceived as temporary phenomena that should not be taken into account, but only used to their advantage. The result of this approach was the creation of Ukrainian church autonomy within the Ukrainian State of Pavlo Petrovych Skoropadsky. This state of affairs satisfied, on the one hand, the Minister of Confessions of the Ukrainian State, Vasyl Zenkivsky, who did not want autocephaly, but sought church autonomy for the Ukrainian Church within the Russian church space, and on the other hand, it significantly strengthened the positions of the pro-Russian episcopate of Ukrainian dioceses within the territories of the former empire, where the usual church institutions were rapidly collapsing, and the attitude of the new Bolshevik government towards the church was extremely negative.