Наративна відеогра як мистецтво метамодерну

Abstract

Статтю присвячено осмисленню наративних відеоігор як метамодерністського медіа, пошуку в іграх відповідного жанру характерних елементів та стратегій, що дали б змогу класифікувати відеоігри як мистецькі артефакти нової культурної епохи. Дослідження базується на низці теоретичних праць, що присвячені вивченню особливостей метамодернізму. Насамперед використовується концепція метамодерну Робіна ван ден Аккера та Тімотеуса Вермьолена, які описують нову культурну реальність як відхід від панівної цинічності й відстороненості постмодерну та прагнення до неоромантизму з його щирістю, відкритістю, осциляцією як коливанням між протилежними поняттями чи явищами (щирість та насмішка, серйозність і наївність тощо), намаганням поєднати постмодерністичне з модерністичним, апеляцією до міфологічного та чуттєвого. Теоретично важливою для представленої статті є також концептуалізація метамодерністських прийомів у мистецтві Г. Дембера. Серед таких він виокремлює низку понять, зокрема емпатичну рефлексію, «подвійну рамку», осциляцію, ексцентричність, метамодерний мінімалізм і максималізм, конструктивний пастиш, іронестій, нормкор, антропоморфізацію та метасимпатичність, які разом створюють складну й багатогранну структуру сучасного художнього тексту. Використовуючи зазначену методологію, у статті проаналізовано наративні відеоігри та серії відеоігор XXI століття, як-от «Death Stranding», «Kena: Bridge of Spirits» та інші. Так, стаття висвітлює метамодерністські елементи, що є спільними та часто повторюваними в сучасному ігровому середовищі. На прикладі кількох ігрових тайтлів проілюстровано механізми реалізації емоційної осциляції, амбівалентності та щирості, що водночас дають змогу краще залучити гравця до кібертекстового наративу гри, а з іншого боку стають яскравим вираженням метамодерністичних концепцій. Важливими метамодерними елементами, що дедалі частіше знаходять своє відображення у відеоігровому просторі, є також прагнення до колективної дії та соціальної взаємодії, що може виражатися через імплікацію в індивідуальний ігровий досвід механізмів комунікації з іншими гравцями, а також тяжіння до реконструкції міфічних тропів та сюжетів, що не просто зчитуються, а насамперед проживаються гравцями.

The article is dedicated to understanding narrative video games as a form of metamodern media. It seeks to identify the distinctive elements and strategies within such games that would classify them as artistic artifacts of a new cultural era. The research is based on several theoretical works that focus on the characteristics of metamodernism. The article employs the concept of metamodernism proposed by Robin van den Akker and Timotheus Vermeulen. They describe this new cultural reality as a departure from the prevailing cynicism and detachment of postmodernism. It reflects a yearning for neoromanticism, characterized by sincerity, openness, and oscillation between opposing concepts or phenomena (such as sincerity and irony, seriousness and naïveté). This involves an attempt to blend postmodernist and modernist elements, appealing to the mythological and sensory. Additionally, the conceptualization of metamodernist techniques in art by H. Dember is theoretically significant for this article. Dember identifies several key concepts, including empathetic reflection, “double framing”, oscillation, eccentricity, metamodern minimalism and maximalism, constructive pastiche, irony-resistance, normcore, anthropomorphism, and meta-sympathy. Together, these elements create a complex and multifaceted structure within contemporary artistic texts. Using this methodology, the article analyzes narrative video games and series from the 21st century, such as Death Stranding, Kena: Bridge of Spirits and others. The article highlights common and frequently recurring metamodern elements within the contemporary gaming environment. By examining several game titles, it illustrates mechanisms of emotional oscillation, ambivalence, and sincerity. These mechanisms not only enhance player engagement with the cybertextual narrative of the game but also vividly express metamodernist concepts. Significant metamodern elements increasingly reflected in the video game space include the pursuit of collective action and social interaction. This can be expressed through the incorporation of communication mechanisms with other players into the individual gaming experience. Moreover, there is a tendency towards the reconstruction of mythical tropes and narratives, which are not merely read but primarily experienced by players.