Статтю присвячено аналізу ролі культурних й освітніх установ української діаспори 20–30-х років ХХ століття як осередків збереження національної ідентичності. У цей період українці, які були змушені емігрувати через політичні та соціальні потрясіння, стикнулися з викликами збереження своєї культури та національної свідомості. У статті розглядається, як у складних умовах вигнання українська діаспора створювала культурно-освітні осередки, які ставали центрами відродження національної пам’яті та підтримки української ідентичності. На основі матеріалів еміграційного журналу «Тризуб» простежується діяльність різних освітніх, наукових та культурних закладів, що функціонували за межами України й відігравали важливу роль у формуванні національної спільноти. Автор аналізує вплив культурних ініціатив на процеси консолідації української діаспори. Розглядаються заходи з популяризації української культури в Європі, організація наукових зібрань, лекцій, емігрантських з’їздів, а також видання наукових праць українською та іншими мовами. Значне місце посідає аналіз діяльності освітніх закладів, які стали осередками інтелектуальної та культурної діяльності. Діяльність цих закладів сприяла об’єднанню українців навколо спільних національних цінностей, підтримувала культурну спадщину, забезпечувала науковий розвиток та виховання нових поколінь у дусі патріотизму. Наведені приклади показують, що навіть у складних умовах еміграції освіта та наука залишалися важливими пріоритетами для українців, сприяючи збереженню національної свідомості та підготовці до відновлення державності. У статті зроблено висновок про значущість культурних й освітніх ініціатив для підтримки української нації в умовах розпорошення, підкреслюючи, що ці осередки були важливими інструментами збереження національної пам’яті та ідентичності. У цьому контексті підкреслюється унікальна роль еміграційного видання «Тризуб», яке не лише документувало події, а й формувало інформаційний простір української діаспори, сприяючи поширенню національної ідеї та об’єднанню громади навколо спільних ідеалів.
The article analyzes the role of cultural and educational institutions of the Ukrainian diaspora in the 20s and 30s of the twentieth century as centers of preservation of national identity. During this period, Ukrainians who were forced to emigrate due to political and social upheavals faced challenges in preserving their culture and national consciousness. The article examines how, in the difficult conditions of exile, the Ukrainian diaspora created cultural and educational centers that became centers for the revival of national memory and the maintenance of Ukrainian identity. Based on the materials of the emigration publication “Tryzub”, the author traces the activities of various educational, scientific, and cultural institutions that functioned outside Ukraine and played a key role in the formation of the national community. The author analyzes the impact of cultural initiatives on the consolidation of the Ukrainian diaspora. The author examines measures to popularize Ukrainian culture in Europe, the organization of scientific meetings, lectures, emigrant congresses, and the publication of scientific works in Ukrainian and other languages. A significant place is occupied by an analysis of the activities of educational institutions that have become centers of intellectual and cultural activity. The activities of these institutions helped unite Ukrainians around common national values, supported cultural heritage, ensured scientific development, and educated new generations in the spirit of patriotism. These examples show that even in the difficult conditions of emigration, education and science remained important priorities for Ukrainians, contributing to the preservation of national consciousness and preparation for the restoration of statehood. The article concludes that cultural and educational initiatives were important for sustaining the Ukrainian nation in the face of dispersion, emphasizing that these centers served as important tools for preserving national memory and identity. In this context, the author emphasizes the unique role of the emigration publication “Tryzub”, which not only documented events but also shaped the information space of the Ukrainian diaspora, contributing to the spread of the national idea and uniting the community around common ideals.
