У роботі йдеться про те, що знання протягом усієї історії людської цивілізації було нерозривно пов’язане з досвідом. У цьому сенсі пізнати що-небудь – означає не що інше, як набути певного досвіду. Саме набутий досвід фіксується у свідомості людини як знання про певний предмет. Закріплення досвіду, як випливає зі сказаного, є ключовим чинником у формуванні знання як специфічної форми людської свідомості. Останнє є також передумовою іншої важливої функції, яка є ключовою як для збереження знання, так і для функціонування його у суспільстві – передавання знання. У цьому сенсі чим більшою мірою формувалося передавання знання інформаційним шляхом, тобто не в результаті власної практичної діяльності суб’єкта, а через знакові моделі, що існують у вигляді концептів, тим більшою мірою відбувалося об’єктивування діяльнісних моментів, представлення їх як інтерсуб’єктивних і, відповідно, доступних для осягнення через навчання. Проте процес пізнання відбувається як певний цикл, у якому зовнішня інформація (об’єктивне знання) виконує функцію моделі, що проходить низку відтворень у свідомості суб’єкта, що передбачає застосування нарівні з інтелігібельними також чуттєво-образних форм мислення (таких як уява). У цьому сенсі лише через індивідуальне відтворення в уяві може відбутися феномен розуміння знакової моделі знання, що полягає більшою мірою в самоусвідомленні. Для того щоб зрозуміти трансльований досвід, індивід повинен представити його як власний, чим відтворити знакову модель у своїй уяві, до якої він апелює в інтенційній спрямованості до пізнаваного предмета. Сказане у вищеописаному контексті можна продемонструвати на прикладі формування циклу «Семи вільних мистецтв», що відбувалося в межах філософських напрямів платонізму (у культурі античності, починаючи з постплатонівського періоду і завершуючи періодом життя та творчості Августина).
The paper discusses the fact that knowledge throughout the history of human civilization has been inextricably linked with an experience. In this sense, to know something essentially means nothing more than to acquire a certain experience. It is the experience gained that is fixed in the consciousness of a person as knowledge about a certain object. The consolidation of experience, as follows from the above, is a key factor in the formation of knowledge as a specific form of human consciousness. At the same time, the latter is also a prerequisite for another important function, key both for the preservation of knowledge and for its functioning in society – the transfer of knowledge. In this sense, the more the transfer of knowledge was formed by informational means, that is, not as a result of the subject’s own practical activity, but through sign models existing in the form of concepts, the more the objectification of individual moments of activity took place, the more they were presented as intersubjective. However, the process of cognition takes place as a certain cycle in which external information (objective knowledge) performs the function of a model that undergoes a number of reproductions in the subject’s consciousness, which presupposes the use of sensory-figurative forms of thinking (for example, imagination) along with intelligible ones. In this sense, it is only through individual reproduction in the imagination that the phenomenon of understanding the sign model can arise, which occurs to a greater extent as self-consciousness. In order to understand the transmitted experience, the individual must conceive of it as his own, and thereby reproduce in his imagination the sign model to which he appeals in an intentional directing toward the object to be cognized. Said in the context described above can be demonstrated by the example of the formation of the “Seven Liberal Arts” cycle, which took place within the framework of the philosophical currents of Platonism (in the culture of antiquity, from the post-Platonic period to the period of Augustine’s life and work).
