Філософські та біоетичні аспекти смерті та вмирання

Abstract

Роздуми про смерть та вмирання завжди хвилювали людство. Їхнє осмислення має культуроутворююче значення і незмінно зростає в періоди воєн, епідемій, катастроф. Співчуття до вмираючого є важливою рисою людяності. У науці закріпилося уявлення про домінування щодо смерті та вмирання двох культур – сотеріологічної та гедоністичної. Європейська традиція філософського осмислення проблеми вмирання та смерті була закладена в античні часи. У Новий час смерть та вмирання стали предметом наукового пізнання. Завдяки здобуткам медицини та фармакології протягом ХХ століття смерть та вмирання медикалізуються. Проблематика вмирання виходить на перший план. З початку 70-х років досягнення біомедицини та біотехнологій технологізують, адмініструють і певною мірою комерціалізують вмирання та смерть. Біоетика, зокрема біомедична етика, стає основним дискусійним майданчиком осмислення можливостей, значення та наслідків застосування досягнень біомедицини та біотехнологій для окремої людини та людства загалом. Власне, їх розвиток та застосування, зокрема на етапі завершення людського життя, що створюють етично навантажені ситуації між лікарем та пацієнтом, медициною та суспільством, детермінували оформлення біоетики як нової етичної системи. Пошук нових критеріїв смерті враховує необхідність правового забезпечення посмертної трансплантації. Смерть певною мірою стає технологічним епіфеноменом. Завдяки розвитку сучасної медицини та охорони здоров’я зона вмирання як стану невизначеності якісно змінюється, розширюється та змінює свій часовий вимір від десятиліть до кількох хвилин клінічної смерті.

Reflections on death and dying have always troubled humanity. Their comprehension carries a culture-forming significance and invariably intensifies during periods of war, epidemics, and catastrophes. Compassion towards the dying is an important aspect of humanity. In science, the notion of the dominance of two cultures regarding death and dying has become established – soteriological and hedonistic. The European tradition of philosophical contemplation of the problem of dying and death was established in antique times. From the 17th century, death and dying have become subjects of scientific knowledge. Thanks to advances in medicine and pharmacology throughout the 20th century, death and dying have become medicalized. The issue of dying comes to the forefront. Since the early 1970s, the achievements of biomedicine and biotechnology have technologized, administered, and, to some extent, commercialized dying and death. Bioethics, including biomedical ethics, becomes the main platform for contemplating the possibilities, significance, and consequences of applying the achievements of biomedicine and biotechnology for individuals and humanity as a whole. Their development and application, including at the stage of completing human life, creating ethically charged situations between doctor and patient, medicine, and society, determined the formation of bioethics as a new ethical system. The search for new criteria for death takes into account the need for legal provision of posthumous transplantation. Death, to some extent, becomes a technological epiphenomenon. Thanks to the development of modern medicine and healthcare, the zone of dying as a state of uncertainty changes qualitatively, and its temporal dimension expands and varies from decades to several minutes of clinical death.