Спроби примирення православної та уніатської церков в Україні (друга половина 20-х років XVII ст.)

Abstract

В статті проаналізовано спроби православної та уніатської ієрархії досягти взаємопорозуміння в другій половині 20-х років XVII ст. З’ясовано, що вищі ієрархи обох церков виступали за примирення шляхом проведення спільного собору, що став би основою діалогу між опонентами. В руському церковному середовищі був розроблений проект створення Київського патріархату, який мав об’єднати православних та уніатів в одній церковній інституції під номінальною зверхністю папи римського. Визначено, на які поступки були готові піти очільники обох конфесій задля досягнення компромісу. Одним із найбільш дієвих прихильників ідеї порозуміння був полоцький архієпископ Мелетій Смотрицький, який доводив, що розбіжності між православними та католиками є несуттєвими і тому не мають бути перешкодою на шляху до зближення двох церков. Ідеї Смотрицького підтримували митрополит православної церкви Йов Борецький та печерський архімандрит Петро Могила, проте вони діяли значно обережніше і у вирішальний момент відмовились від проекту примирення. Уніатська церква у справі взаємопорозуміння була представлена митрополитом Йосипом Веляміном Рутським, який активно пропагував ідеї зближення та вів переговори з папською курією.Понтифікат папи Урбана VIII в цілому прихильно ставився до ідеї замирення між православними і уніатами Русі, проте допускав таку можливість лише на умовах католицької церкви. Спільний православно-уніатський собор 1629 р. не вдалося провести насамперед тому, що більшість вірян православної церкви, особливо козацтво та частина шляхти, виступали категорично проти пош уку шляхів примирення з уніатами. Показовою була позиція козаків, які асоціювали себе захисниками православ’я і не сприймали можливості компромісу.

The author of the article analyzes the attempts of the Orthodox and Uniate hierarchies to achieve mutual understanding in the second half of the 1620s. It is clarified that the highest hierarchs of both churches advocated for reconciliation through the convening of a joint council, which would serve as the basis for dialogue between the opponents. In the Ruthenian church environment, it was developed a project of creating the Kyiv Patriarchate, which would unite Orthodox and Uniates in a single church institution under the nominal authority of the Pope of Rome. The author identifies the concessions that the leaders of both confessions were ready to make in order to reach a compromise. One of the most active proponents of the idea of reconciliation was Meletius Smotrytsky who was Archbishop of Polotsk. He argued that the differences between the Orthodox and Catholics were insignificant and therefore should not be an obstacle to the convergence of the two churches.