Скарги на педагогів шкіл УРСР другої половини 1940–1980-х рр. мовою архівів

Abstract

У роботі розглянуто скарги на вчительство Української РСР періоду другої половини 1940–1980-х років. Новизна дослідження полягає в аналізі змістового наповнення скарг, які стосувалися педагогів шкіл і механізму їх перевірки. Мета – з’ясувати обставини появи скарг на педагогів і процес їх розгляду. Реалізувати мету й виконати завдання допомагають аналітичний, хронологічний, конкретно-історичний метод. Висновки. Скарги, як правило, мали суб’єктивний характер і були спрямовані на дискредитацію педагогів. Сам процес був довготривалим, що було пов’язано з правилами ведення діловодної документації, бюрократією, перевірками фактів, що викладені в скаргах. Була ціла низка вказівок щодо реєстрації, адресності, розгляду справ, дотримання ведення їх вимог. Їх порушення вважалося неприпустимим. Обов’язковим елементом стало з’ясування суті справи, спілкування з педагогами, на яких скаржилися; із дітьми, які ставали свідками різних дій учителів або ж заперечували ці факти; із батьками, які виражали інтереси своїх дітей і могли теж спростувати або підтримати звинувачення. Інспектор, який приїздив у школу, відвідував уроки й позаурочні заходи, що проводили педагоги, спостерігав за їхньою діяльністю й комунікацією з колегами та школярами. Учителі писали пояснювальні записки, де показували власне бачення ситуації. Звертали увагу не лише на освіту, підвищення кваліфікації, професійність педагогів загалом, а й на особисті якості: порядність, активність, людяність, працьовитість. Первинні профспілки в школах також могли надати інформацію про власне бачення інцидентів. Тому, спілкуючись і спостерігаючи за учасниками освітнього процесу, створювалася загальна неупереджена картина, яка підтверджувала або спростовувала скарги на учителів. Педагогів розглядали не лише носіями власних професійних якостей, а й ретрансляторами провідних ідей влади. Вони мали поєднувати в собі багато функцій і реалізовувати гасла на практиці. Не дивно, що поведінку вчителів засуджували, обговорювали на різних зібраннях, долучаючи й громадськість. Радянський учитель мав бути провідником партійних планів, тому його образ мав залишатися ідеалізованим. Але це було не завжди. Педагоги залишалися насамперед людьми, які мали особисте життя, цінності, переконання й могли йти в розріз із суспільно регламентованими.

The work deals with complaints against the teachers of the Ukrainian SSR in the second half of the 1940s–1980s. The novelty of the study consists in the analysis of the content of the complaints that concerned school teachers and the mechanism of their verification. The purpose is to find out the circumstances of the appearance of complaints against teachers and the process of their consideration. Analytical, chronological, concrete-historical methods help to realize the goal and perform the tasks. Conclusions. Complaints, аs a rule, had a subjective nature and were aimed at discrediting teachers. The process itself was long-term, which was connected with the rules for maintaining administrative documentation, bureaucracy, and checking the facts stated in the complaints. There was a whole series of instructions regarding registration, addressing, consideration of cases, compliance with their requirements. Their violation was considered unacceptable. It became a mandatory element to find out the essence of the case, to communicate with the teachers who were complained abou; with children who witnessed various actions of teachers or denied these facts; with parents who expressed the interests of their children and could also deny or support the accusations. The inspector, who came to the school, attended lessons and extracurricular activities held by teachers, observed their activities and communication with colleagues and schoolchildren. Teachers wrote explanatory notes where they showed their own vision of the situation. Attention was paid not only to education, professional development, and the professionalism of teachers in general, but also to personal qualities: decency, activity, humanity, hard work. The primary unions in the schools were also able to provide information about their own view of the incidents. Therefore, communicating and observing the participants of the educational process, a general, unbiased picture was formed, which confirmed or refuted complaints against teachers. Teachers were considered not only as bearers of their own professional qualities, but also as relayers of the leading ideas of the government. They had to combine many functions and implement slogans in practice. It is not surprising that the teachers’ behavior was condemned and discussed at various meetings, including the public. The Soviet teacher was supposed to be the leader of party plans, therefore, his image had to remain idealized. But it was not always. Teachers remained, first of all, people who had their own personal life, values, beliefs and could go against the socially regulated ones.