Проблема юридичної назви Української Православної Церкви (Московського патріархату)

Abstract

Дослідження аналізує актуальні виклики в державно-конфесійних відносинах в Україні, зокрема, у контексті російського вторгнення. Оскільки навіть до початку гібридної війни росія ніколи не цуралася використовувати релігійний фактор для розповсюдження свого впливу на Україну, очевидно, що з початком протистояння такі тенденції тільки посилилися. Основний фокус дослідження лежить на проблемі юридичного найменування Української Православної Церкви (Московського патріархату) і важливості правильного визначення її статусу. Так, прийнятий у 2018 році Законопроект, що вносить обов’язок вказувати зв’язок із керівним центром у країні-агресорі для відповідних релігійних організацій, розцінений УПЦ (МП) як обмеження своїх прав, що згодом призвело до утворення сталого пропагандистського кліше, спрямованого проти України. Дослідження наводить аналіз причин, що спонукали до прийняття таких норм закону, і висвітлює основні аргументи щодо правомочності цих норм. Основним документом, що розставляє крапки в цьому питанні, є відповідне рішення Конституційного Суду, де чітко аргументується коректність вимог у законодавстві, пов’язаних із назвою релігійної організації, керівний центр якої перебуває в країні, що визнана країною-агресором. Рішення Конституційного Суду пояснює, чому недоречно визначати такі обмеження як обмеження свободи совісті та світогляду, а також посилається на схожі прецеденти в загальноєвропейській судовій практиці. У дослідженні показано, що судові процеси й загальні спроби держави вирішення цього болючого питання засвідчують демократичний підхід до управління в релігійній сфері, що розвінчує відповідний антиукраїнський пропагандистський наратив.

The research analyzes current challenges in church-state relations in Ukraine, particularly in the context of the Russian invasion. Since even before the start of the hybrid war, Russia has never hesitated to use the religious factor in spreading its influence in Ukraine. It is obvious that with the beginning of the confrontation, such trends will only intensify. The main focus of the study is on the problem of the legal name of the Ukrainian Orthodox Church (Moscow Patriarchate) and the importance of correctly defining its status. Thus, the draft law adopted in 2018, which introduced the obligation to indicate the connection with the governing center in the aggressor country for the relevant religious organizations, was seen by the UOC (MP) as a restriction of its rights, which subsequently led to the formation of a stable propaganda cliché against Ukraine. The study provides an analysis of the reasons that prompted the adoption of such provisions of the law and highlights the main arguments regarding the legitimacy of these provisions. The main document that puts an end to this issue is the relevant decision of the Constitutional Court, which clearly explains the correctness of the requirements in the legislation related to the name of a religious organization whose governing center is located in a country recognized as an aggressor country. The decision of the Constitutional Court explains why it is inappropriate to define such restrictions as restrictions on freedom of conscience and religion and refers to similar precedents in European case law. The study shows that general attempts by the state to resolve this sensitive issue demonstrate a democratic approach of governance in the religious sphere, which debunks the relevant anti-Ukrainian propaganda narrative.