Гайдеґґер та Сковорода: спроба порівняльного аналізу метафізичних вимірів свободи

Abstract

Метою статті є спроба побудувати діалог двох видатних світових мислителів – М. Гайдеґґера та Г. Сковороди щодо сутності й особливостей розуміння метафізики свободи кожним із мислителів. Якщо М. Гайдеґґер пропонує майже завершену систему поглядів на основні філософські питання, то у Г. Сковороди нічого схожого ми не знайдемо. М. Гайдеґґер розробляє складний мовний ланцюжок формування метафізичних категорій, філософська мова Г. Сковороди насичена образами та символами, які актуалізуються в контексті слов’янської мови. З огляду на зв’язок проблеми свободи з екзистенційними, соціальними, етичними вимірами людського буття, контекст проблематики М. Гайдеґґера та Г. Сковороди артикулюється пізнавальними й аксіологічними аспектами свободи. Будь-який метафізичний спосіб обґрунтування свободи аргументує ставлення суб’єкта до світу. Категорії свободи визначають реальність, яку переживає, екзистує людина. Питання сутності людини, що їх обговорюють і М. Гайдеґґер, і Г. Сковорода, приводять до постулювання субстанції, що пізнає. Свого часу Р. Декарт закликав позбавитись помилок, що шкодять природному світлу розуму, так само М. Гайдеґґер, Г. Сковорода (безумовно, кожний по-своєму) дискурс про свободу виводять на рівень визначення сутності людини. Людина сама шукає завершеності своєї сутності через власний вибір, тим самим констатує універсальну та свобідну людську самість. Імовірно, обидва видатні філософи, уявно дискутуючи про свободу, визначатимуть її як відкритість, тому що саме вона дозволяє теперішньому бути тим, чим воно є. Свобода викриває себе через дозвіл бути, забезпечує відповідальність за себе, за світ, за існування.

The purpose of the article is an attempt to build a dialogue between two outstanding world thinkers – Heidegger and Skovoroda regarding the essence and peculiarities of the understanding of the metaphysics of freedom by each of the thinkers. If Heidegger offers an almost complete system of views on basic philosophical questions, we will not find anything similar in Skovoroda. Heidegger develops a complex linguistic chain of formation of metaphysical categories, Skovoroda’s philosophical language is saturated with images and symbols that are actualized in the context of the Slavic language. Considering the connection of the problem of freedom with the existential, social, ethical dimensions of human existence, the context of Heidegger’s and Skovoroda’s problems is articulated by the cognitive and axiological aspects of freedom. Any metaphysical way of justifying freedom argues for the subject’s attitude to the world. The categories of freedom determine the reality that a person experiences and exists. The question of the essence of man, discussed by both Heidegger and Skovoroda, leads to the postulation of a knowing substance. In his time, Descartes called to get rid of errors that harm the natural light of the mind, similarly, Heidegger, Skovoroda (of course, each in their own way) bring the discourse on freedom to the level of defining the essence of a person. A person himself seeks the completion of his essence through his own choice, thereby ascertaining the universal and free human self. Presumably, both eminent philosophers, imaginatively discussing freedom, would define it as openness, because it is what allows the present to be what it is. Freedom reveals itself through the permission to be, ensuring responsibility for oneself, for the world, for existence.