Диссертационная работа посвящена разработке новой теоретической модели социальности, которая адекватно отражает такую тенденцию современных социальных изменений, как распространение недискурсивных взаимоотношений между индивидами в связи с интенсификацией использования невербальных средств трансляции содержаний. Постмодернистский взгляд на социальность как таковую, которая конституируется в дискурсивных практиках и имеет ризоматическую структуру, дополняется концептом недискурсивности. Недискурсивность является побочным механизмом (субстратегией) дискурсивного разума и выступает силой и формой (субъектностью) первоначального структурирования социальности.
Дисертаційну роботу присвячено розробці нової теоретичної моделі соціальності, яка адекватно відображає таку тенденцію сучасних соціальних змін, як поширення недискурсивних взаємовідносин між індивідами у зв’язку з інтенсифікацією використання невербальних засобів трансляції змісту. Постмодерністський погляд на соціальність як на таку, що конституюється у дискурсивних практиках і має ризоматичну структуру, доповнюється концептом недискурсивності. Недискурсивність є побічним механізмом (субстратегією) дискурсивного розуму і виступає силою і формою (суб’єктністю) первісного структурування соціальності.
The thesis is devoted to the development of a new theoretical model of sociality, which adequately reflects such tendency of contemporary social changes as the spread of non-discursive relationships between individuals as a result of the intensive use of nonverbal means of content broadcasting. Postmodern view on sociality as one that is constituted in discursive practices and has a rhizomatic structure we add a concept of non discursiveness. Non-discursiveness is a side mechanism (substrategy) of discursive intellect and serves as strength and shape (subjectivity) of the initial structuring of sociality.
