Дисертаційна робота присвячена аналізу мовно-смислових універсумів релігійних традицій іудаїзму та християнства. Наголошується, що утворення унікальних сенсів релігійною традицією пов’язано з мовою ужитку та інтерпретації сакрального тексту. Доводиться, що ця унікальність міститься в неперекладності священних текстів, у тих схоплених мовою сенсах, які неможливо відтворити абсолютно ідентично іншою мовою. Розглядається специфіка неперекладних сенсів Танаху, Септуагінти та українських біблійних перекладів. Ілюструється, наскільки формування біблійних сенсів залежить від устрою та мовних конотацій давньоєврейської, давньогрецької та української мов і загалом смислового універсуму відповідної релігійної традиції. Простежується, як поряд із загальнофілологічними питаннями, пов’язаними з втратою чи зміною сенсів оригіналу при перекладі, постають ще й проблеми неможливості відтворення сенсів, сакралізованих у мові.
Dissertation is dedicated to the analysis of linguistic and semantic universe of religious traditions of Judaism and Christianity. It is noted that the formation of unique meanings of any religious tradition is associated with the language of everyday life and interpretation of its sacred text. It is proved that this uniqueness lies in untranslatability of sacred texts, in those senses of the language, which it is impossible to reconstitute absolutely identically in another language. The dissertation considers specific untranslatable meanings of Tanakh, Septuagint and Ukrainian translations of the Bible. It illustrates how the formation of the biblical meanings depends on the structure and linguistic connotations of Hebrew, Greek and Ukrainian languages and general semantic universe of respective religious traditions. Together with general philological issues, related to the loss or change of meaning of the original text in translation, there are also problems of impossibility of reproduction of meanings sacralised in the language.
