Трансформації ідейно-політичної риторики Російської Православної Церкви на початку ХХІ століття

Abstract

У досліджені здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз трансформацій ідейно-політичної інституціалізованої риторики сучасного російського православ’я, пропонованих у її межах оновлених наративів, ідеологічних міфологем та геополітичних стратегій. Доведено, що ідейно-політична риторика сучасного російського православ’я як єдиний дискурс сформована патріархом Кирилом під час його керівництва Відділом зовнішніх церковних відносин РПЦ та у перші роки правління (2009-2011) на хвилі переходу від консервативної до фундаменталістської ідеології. Сформована ідейно-політична риторика є, за своїм характером, постмодерним маніпулятивним симулякром, який абсолютизує Росію з усіма її культурно-цивілізаційними особливостями як мета-цінність. Засобом розвитку цього світу є риторична та ідеологічна мобілізація, спрямована на неоконсервативну революцію та встановлення «м’якої теократії». Виправданням для цього утопічного проекту стають потреби збереження Росії як центру «руського світу», стрижня православ’я та майбутнього центру всього християнського світу, у протистоянні Заходу з його моделями релігійного і світського життя. Для країн ближнього зарубіжжя ідейно-політична риторика сучасного російського православ'я нав'язує реваншистський проект «руського світу», який пропонується як актуалізація загального простору вживання російської мови і культури, панування російського типу православ'я, поширення російських традицій державності і суспільного життя. Обґрунтовано, що сьогодні втіленням абсолютного добра в риториці РПЦ стає російський народ як носій особливих моральних і культурних якостей, втіленням зла стають Захід та Україна. Кульмінацію боротьби добра і зла речники РПЦ вбачають у «геноциді» російського народу в сусідніх із Росією країнах. У ролі спасителя у риториці спікерів РПЦ виступає сам російський народ, перемога якого можлива тоді, коли Європа прийме ідеали російського «солідаризму» в якості єдиного можливого шляху розвитку в майбутньому. Таким чином, політизація релігійного дискурсу в РПЦ досягає свого завершення в етнофілетизмі та націоналістичній версії імперіалізму, оскільки у межах цього дискурсу релігійне повністю розчиняється у національному.

In the studied made philosophical and religious analysis of ideological and political transformations institutionalized rhetoric of modern Russian Orthodoxy, in its proposed updated within narratives, ideological myths and geopolitical strategies. It is proved that the ideological and political rhetoric of the modern Russian Orthodoxy as the only discourse formed Patriarch Kirill during his leadership of the Department for External Church Relations of the Russian Orthodox Church and the early years of the reign (2009- 2011) in the wake of the transition to conservative fundamentalist ideology. The current ideological and political rhetoric is, by its nature, manipulative postmodern simulacrum that absolutizes Russia with all its cultural and civilizational features as meta-value. The means of this world is rhetorical and ideological mobilization aimed at the neoconservative revolution and the establishment of "soft theocracy". The justification for this utopian project are the need to preserve Russia as the Russian center of world Orthodoxy and future core center of the Christian world in its confrontation with Western models of religious and social life. For the countries of the near abroad, the ideological and political rhetoric of modern Russian Orthodoxy imposes a revanchist project of the "Russian world", which is proposed as an actualization of the common space for the use of the Russian language and culture, the dominance of the Russian type of Orthodoxy, the spread of Russian traditions of statehood and social life. Proved that today the embodiment of absolute good rhetoric ROC is the Russian people as a carrier specific moral and cultural qualities, are the embodiment of evil and West Ukraine. The culmination of the struggle between good and evil spokespersons ROC see the "genocide" of the Russian people and Russia in neighboring countries. In the role of savior of rhetoric speakers ROC stands alone Russian people, victory is possible if Europe accepts the ideals of Russian "solidarity" as the only possible way forward in the future. Thus, the politicization of religious discourse in the ROC reaches its completion in ethnophyletism and nationalist version of imperialism, because within this religious discourse is completely dissolved in the national.